Волрекс-Турне - відгуки туристів про країни світу і відпочинок за кордоном

З Астурії в Галисию

Астурія, північна іспанська провінція, що ми залишали, називається в путівнику цілком собі заможної. А в Галисии, у яку нам стояло переїхати, справи обстояли зовсім інакше - це сама бідна іспанська область. І правда, пейзаж за вікном незабаром став зовсім іншим - рівнинним, будинку старі, більше сміття уздовж доріг і більше відстаней між містами. Зневіри додавав дощ, що не припиняється. Через 3 години шляху в суцільній завісі дощу в'їхали в Коруну.

Коруна

Місто знамените древнім маяком, нібито єдиним діючої у світі (ну або в Європі). Маяк дійсно сама помітна будова в місті, стоїть на набережній, на скелястому півострові. Дійсно, дуже гарне, вражаюче спорудження. І набережна в Коруне дуже приємна - з доріжками для прогулянок, крамничками, міською скульптурою й т.д. Там було б дуже приємно гуляти, але знову ж - дощ не припинявся, і було в принципі не дуже здорово перебувати на вулиці. Ще по набережній Коруни ходить чудесний стародавній трамвайчик. У нього - те ми й сіли, рятуючись від дощу. Кінцева зупинка перебувала прямо напроти місцевого стадіону. А там саме зненацька починався матч. Отож, зовсім випадково ми потрапили на іспанський футбол, однаково на мокрій вулиці робити було нема чого. Захід це для іспанців багатозначне й гучне, притім ще й сімейне - дуже багато хто із дружинами й зовсім маленькими дітьми. Хворіють вони дуже здорово, хоч мені особисто було й однаково, яка з команд переможе, боліти хотілося просто заодно із сусідами. Після матчу хмари небагато розсіялися, стало тепло, і вся юрба висипала на набережну, робити вечірній променад. Ми теж прогулялися разом з усіма, але більше залишатися в Коруне не було змісту - ми провели отут майже весь день, місто був хоч і приємний, але сучасний, залишатися в ньому не хотілося, а погода так і не налагодила. Тому вже по темній дорозі ми висунулися в Сантьяго Де Компостеллу, місто прочан і самий відвідуваний після Барселони місто Іспанії.

Сантьяго де Компостелла

Спочатку Сантьяго сильно розчарував - навколо була суцільна сучасна п'ятиповерхова забудова, без усяких натяків на історію, а фотографії в путівнику демонстрували стародавні вузькі вулиці й собори. Навіть спочатку думали, що приїхали не в те Сантьяго - в Іспанії дуже багато міст із однаковими назвами, але покажчики й вивіски завзято наполягали, що ми на місці. Навігатор довго не міг зміркувати куди саме нам треба, і зрештою ми кинули машину на вулиці (як виявилося пізніше, прямо на автобусній зупинці) і пішли пішки шукати те, що нагадувало б картинки з путівника. Виявилося, що Сантьяго цілком собі сучасне місто, у якому є ізольований від усього іншого стародавній квартал з кафедралом посередине. Кафедрал добре освітлений уночі, і по ньому - те ми й знайшли старе місто. Хостерия найшлася сама, прямо напроти собору. Це був старий триповерховий особнячок, усього номерів на 10, кожний з яких мав свою назву й неповторний інтер'єр - наш номер називалася «Чарли Чаплін» і розташовувався в мансарді. Хостерия виявилася відмінна, дуже гарна й з видом на собор, коштувала при цьому незрозумілих грошей - 52 євро за номер (за двоє). Уявила собі такого ж рівня готель у Москві з видом на Кремль... Ціна була б раз в 10 вище. Сил на прогулянку вже не було, хотілося тільки є й спати, тому відправилися на пошуки працюючого ресторану. До слова, поїсти до 8 вечора ніде неможливо - усе закрито, рівно як і після 12 ночі. Але Сантьяго дуже туристичне місто, навіть в 12 він ще не спить, по вулицях бродить маса народу й приблизно половина закладів відкрита. По першому ресторані, що попався, стало ясно, що ми й правда в дуже туристичному місці - якість їжі вже не таке відмінне, як у провінції, і коштує всі вже зовсім інших грошей.

Рано ранком дуже розбудував туман - верхівки веж ховалися в білій завісі. Приготувалися до того, що знову нічого не побачимо, як у Сантандере, однак у плині години туман сам собою розійшовся й виявив нам яскраво-синє небо й сонце Життя налагоджувалося!

Сантьяго я б назвала «причесаним середньовіччям» - у стародавньому центрі не залишилося жодного ні відданого під туриндустрию будинку - це буде або магазин, або ресторан, або готель. Тільки за межами кріпосної стіни є мальовничі старі будівлі, яких не стосувалася рука маляра - зі штукатуркою, що обсипалася, і зеленою цвіллю. Тому що це далеко не перше середньовічне місто, що ми бачили, то й обходити його весь не сталі - а от собор на головній площі дійсно дуже гарний. Він сполучить велич із добірністю, незважаючи на велетенські розміри він однаково повітряний і легкий. А от усередині зовсім нічого особливого - дуже аскетичная обстановка. Погода вимагала природи, тому ми пішли в місцевий парк на пагорбі - там уже щосили цвіли дерева, травичка зеленіла, пташки співали й т.д. У гарну погоду - просто відмінне місце. Дивно, але із цього пагорба вид на старе місто дуже сильно нагадував Прагу - там у деяких місцях теж є приблизно такі види на собор Святого Витта. Та й по загальній атмосфері ці два міста виявилися дуже схожими - у принципі, і те й інше - великий туристичний атракціон. Тому ми висуваємося далі, знову на узбережжя океану, сподіваючись не упустити сонячну погоду.

Коста Муире, або Беріг Смерті

Путівник наполегливо рекомендував проїхатися до миси Финистерра -це сама західна крапка Іспанії (не Європи!) по певному маршруті й відвідати цілком певні міста. Ну, слухаємося путівника й рушаємо в дорогу. При ближчому розгляді виявилося, що нічого такого особливого зазначені пункти не представляють, тому проїжджали їх мимо, не зупиняючись. А природа навколо дійсно набагато цікавіше всіх разом узятих міст: глибокі бухти, скелясті береги, що поростили хвойним лісом, білосніжні пляжі й синій під сонцем океан унизу. В одному такому місці не удержалися й згорнули зі шляхи - боляче вуж місце було чудесне - величезні валуни, дрібний пісок, піна від хвиль... І жодного людини навколо. Тільки потім прочитали в путівники що ці дивовижні місця, виявляється, іменуються Берегом Смерті - незліченна кількість кораблів розбивалися тут об високі скелі. А один із пляжів і зовсім називається «Пляжем спалених небіжчиків» - там спалювали трупи загиблих моряків. А на вид цілком собі райські містечка. Уже до вечора добираємося до мису Финистерра - це містечко на скелі, з гаванню, повної рибацькими човнами самих життєрадісних розцвічень і жирних чайків, наскрізь пропахнув рибою. Запах риби (свіжої) б'є в ніс відразу на пристані, але в навколишньому пейзажі він більш ніж доречний. За стрімчаком Финистерри виявився величезний пляж з білим піском, такий же безлюдний, як і всі навколо, і неверотяно гарний. Селище поруч із пляжем іменувався Бешкетник. Взагалі всі океанські пейзажі були дуже вражаючими. Там ми й зустрічали захід цього дня, розбудовуючись через величезну хмару, що напливає з боку Атлантики.

На прaвах реклaмы:
Массивная доска пола из лиственницы. Паркетная доска пола из лиственницы. . Программа Баланс-2WСдача справки 2 НДФЛ . Китайские сотовые качественный сайт и копии телефонов iphone. Копии iphone найти каталог. . фаркоп прадо