Популярні країни для відпочинку
А Кіпр готувався до святкування...
Самий прекрасний берег той, котрий один раз поплутав мої плани. Два роки тому, у Ларнаке, як тільки ми влаштувалися в готелі, я вийшов пройтися по набережній, виглядів собі кав'ярню, таку, щоб і невелика була, і туристів у ній не було, замовив дівчині, що підійшов, саму малість, сидів у вітрини й усе витріщав ока на море за пальмами. Був березень. Полудень. У море - самотні кораблі. Просто. Як сни з дитинства. Хазяїн кав'ярні, висок, худий і сивий, вийшов через стійку, обійшов своїх відвідувачів: двох місцевих мужиків, що грають у нарди, ще одного, що відразу охоче разговорились із ним, потім підійшов до мене. Запитав, як я почуваю себе тут, у нього, і пройшов на своє місце за стійкою. Я знову повернувся до моря, дивився в нього, поки не посиніло в очах, а коли повернувся в готель, колег своїх не знайшов. Вони відправилися подорожувати без мене. И я в очікуванні їхній цілий день бродив по місту, просто так, без особливої потреби, приходив до краю моря, купався й знову вертався в кав'ярню, на своє місце. А ввечері зустрічав своїх колег, як людина, на частку якого випав подарований безтурботністю день.
І от знову я на Кіпрі, і в перший же день у Ларнаке. Але ту кав'ярню не можу знайти. Начебто всі те ж на пальмовій набережній: розкішні будови тісняться пліч-о-пліч; нижні поверхи розкриті ресторанами, кафе, тавернами, і так само, як і тоді, здавалося, вони, переповнившись, як піна з кухлів, виливають на тротуари білими столами й стільцями, а те, чого я шукаю, немає... Я пам'ятав: перед тим кафе було виставлено тільки два червоних столи. Їх-Те я тупо й виглядав. І тоді, коли я почав було вже подумувати, що всяка поїздка, як і будь-яка вилазка з будинку, існує сама по собі, вона по-своєму неповторна, щось ледь знайоме зупинило мене. Я відійшов і на відстані вирішив подивитися вивіску, але вона виявилася схована тентом, підібраним наверх. І в цей час відкрилися двері, вийшла дівчина, видали розглянула мене й, піднявши руку, покликала ввійти.
- «Диес», «Дядько»? - запитав я, згадавши назву.
Вона кивнула. Я ввійшов і сів, як тоді, у вітрини, а вона квапливо піднялася по внутрішнім сходам до себе й незабаром принесла сімейний альбом, розкрила його й показала на фотографію:
- Батько, - сказала вона.
І я довідався в сивій людині хазяїна.
- Його більше немає... - Вона забрала альбом, ні про що не запитавши, пішла й повернулася, поставила переді мною чашку й склянку:
- Ваші кава й вода.
Як же мало треба людині, думав я, щоб у чужій країні відчути себе своїм...
Кіпр готувався до святкування ... Двохтисячоліття християнства. Ми, шестеро московських журналістів, як би першими освоювали маршрут, змодельований для прочан, які повинні будуть випливати на Святу Землю транзитом через Кіпр.
З нами була кіпріотка Марія - вона й виглядом, і поставою виправдувала своє прекрасне ім'я, - у нашім розпорядженні був невеликий автобус і міцний молодий шофер Зенос. Він з першого погляду відразу закохався в трьох наших дівчин і всю дорогу потім грозив розвестися із дружиною.
У Ларнаке ми оглянули церкву святого Лазаря, головний храм міста. Потім на окраїні міста, у церкві Панагії Ангелоктиси, побачили одну із кращих на Кіпрі мозаїк, датовану початком Візантійської епохи, і поїхали в гірський район Троодоса...
Тепер, коли всі вже за і я двічі побував на Кіпрі - обидва рази в пору міжсезоння, і кожне загублене слово про нього може ввергнути мене в стан, схоже на ефірне сп'яніння, - можу із упевненістю сказати, що Кіпр - одне з тих прекрасних місць на Землі, куди з якими би те справами ти не приїхав, варто тільки ступити на його берег і всі твої турботи розбиваються вщент. Дорога вже на самому початку здається прямий, широкий і привабливої, а сам рух до мети багато цікавіше, ніж сама мета, заради якої, може, ти приїхав. І що б ти не записував у блокнот: чи назви церков, ікон, назви сіл, пройдені кілометри, чи дивився тільки для того, щоб запам'ятати, - все це дуже мало в порівнянні з бажанням забутися, у січні радуватися сонцю так, начебто бачиш його вперше, і як би твої дні не були розписані, постійно почувати присутність моря... Де б не перебував - у горах або на рівнині, - разом із заходом моря відчувати стародавність.
Ми й насправді неслися по прекрасній дорозі, залишеної англійцями після вісімдесятьох років правління Кіпром, пробиралися в глиб країни.
Навколо зелені простори. Цитрусові плантації поміняли бананові, і нам пояснили, що банани тут визрівають у нічний час, а тому їхні грона одягнені в сині мішки кольору тутешніх ночей... Через поворот, з висоти, у який раз блиснуло море й зникло. Ніж далі в гори, тим прохолодніше й прозоріше повітря, і в цій прозорості, куди б не звертали, - скрізь перед нами виникала найвища гора - Олімп. Дорога нескончаемо вилася по схилах, і білі деревеньки в червоних шапках, здавалося, кружляються, як на каруселі. Перед очами на полках гір проносилися сади й виноградники... І раптом - людина. Він пасе овець... Отож їдеш, зупиняєшся там, де збираються люди, слухаєш їхню мову, намагаєшся зрозуміти... І поступово складається для тебе картина країни, картина, точності якої може перешкодити хіба що твоя недосконалість...
Але от, рано або пізно, від достатку вражень наступає повне отупіння. Ока бачать, але нічого не сприймають, вуха відмовляються чути, у свідомості повне сум'яття: розкопки древніх поселень, руїни античних міст, середньовічні фортеці й монастирі, достаток фресок у церквах, яких така безліч на нашім шляху, що історія однієї церкви витісняли історію іншої. Я вуж не говорю, як зліпило ока пишнота іконостасів, таких, як у монастирі Кикос, більше схожому на палац венеціанських дожів, ніж на скромну обитель...
Але зупинка в який-небудь деревеньке, де-небудь у важкодоступному районі Троодоса, нам допомагала, вона повертала нам бадьорість, і ми знову могли годинниками слухати Марію й не випробовувати провини за те, що утомлюємося й слухаємо її вполуха.
В один з таких днів ми оглядали в лісі над обривом маленьку церкву святого Миколи, побудовану в XI столітті; на вид звичайна хатина - купол закритий двосхилим черепичним дахом, а священика, низькорослу людину в грубому сукняному одіянні, переперезаному мотузкою, скоріше, можна прийняти за мандрівного ченця. Але от що дивно, саме цю скромну церкву, цієї скромної людини я донині й пам'ятаю. Але ж він навіть нам не посміхнувся. Просто показав настінні розписи й небагато розкрив їхні сюжети. І так само тихо, як зустрів, проводив нас.
Ночували ми недалеко - у селі Какопетрия. Вона, як і всі села тут, виникла зненацька, раптом через поворот, і нібито стояла на розколотій скелі. Бруковані вузенькі вулички, що як висохнули річечки, петляли круто зверху долілиць до ущелини, де шуміла вода. Маленький сільський готель «Линос» нічим особливим не відрізнялася від сусідніх будинків... Усередині, у коридорах, - кам'яна прохолодь. Кімнати прибрані традиційно по-деревенски: високе залізне ліжко з подвійним матрацом, шафа із дзеркалом, плетені стільці, скриня, ножна швейна машина... І вуж зовсім музейні експонати: приймач, телефонний апарат у дерев'яних коробках, і праска для вугілля - діючі. Тільки ванна кімната сучасна. І японський телевізор.
Повечеряли в таверні хазяїна. Виспались добре під шум гірської річки, а ранком, після сніданку, окружним шляхом спустилися на сільську площу. Там за білими столами вже сиділи місцеві. Наша поява відволікла їх. Вони повернулися до нас і стали розглядати... Хтось комусь підносив кава. І мені принесла жінка. Коли ж настав момент розплатитися, Зенос зупинив мене:
- Вас пригощає людина, - сказав він, глянувши на старого, що сидить за сусіднім столом.
Йому могло бути років дев'яносто, а може, і всі сто. Але тут, у гірському повітрі навколо лісів, воно виглядав гладким, свіжим і бадьорим. Він подивився на мене многовидевшими очами, і я кивком голови подякував йому.
От таким чином, прекрасно, ми распрощались із Троодосом і, спускаючись на рівнинну частину Кіпру, до моря, не підозрювали, що з кожним кілометром все побачене тут перетворюється в спогад. І відчуємо це тільки в себе будинку, у сніжній ще Москві.
У Нікосії, в Археологічному музеї, я дивився на уламки античних скульптур, а в самого вертілося в голові: як же довго на цьому білому світлі нас не було, як же пізно я народився... Щораз, коли трапляється от так розглядати древні скульптури, я згадую знамениту клавесинистку Ванду Ландовску. Вона гостювала в Родена, великого аматора клавесинової музики, він водив її по своєму домашньому музеї античної скульптури й з такою теплотою говорив про кожний шматок мармуру, що Ландовска не витримала: «Маестро, чому б вам не зліпити їм руки й відсутні частини?» Великий Роден зніяковів, не відразу найшовся: «Мадам, я не зміг би цього зробити...»
Уже на вулиці я не без іронії сказав Марії:
- Марія, у нашім поданні грецькі боги синьоокі, кучеряві блондини.
- Вони такими й були, - не замислюючись відповіла вона. - Ми греки, - сказала вона, - в основному православні, як і сам Христос, смагляві. - Але, відчувши, що її відповідь була спровокована мною, пустилася в довгі міркування про предмет нашої розмови й зрештою звела все це до того, що тут, у Середземномор'я, храми античних богів сусідять із християнськими храмами, з мечетями...
І знову, як і в минулий приїзд, коштуючи в демаркаційної лінії, за якої лежала зайнята турками частина Кіпру, я згадував слова еллінів: «Коли Афродіта в обіймах Ареса, люди на землі живуть мирно й спокійно». Виходить, у наші дні, богиня любові не в ладах з богом війни. Інакше не було б тут, у Нікосії, ні цієї демаркаційної лінії, не сумуй, що ми випробовували, дивлячись вслід оонівському пікапу.
До кінця п'ятого дня ми проорали гектари інформації, і цьому полю ще не було кінця.
- Марія, може, вистачить, - хтось обережно помітив, - поїхали, куди ока дивляться.
І Марія, що сидить на переднім сидінні, здається, початку здаватися.
Якийсь час ми неслися в нікуди, і раптом Зенос зупинив машину недалеко від мандаринового гаю. Марія оглянула нас:
- Підіть зірвіть собі цитруси. І ми, як слухняні школярі, що одержали дозвіл від старших на щось недозволене, ринулися в жовтогарячу долину... Не знаю як інші, але я вперше простягнув руку до гілки дерева з мандаринами. І отут мене хтось окликнув...
На прaвах реклaмы:
Увлекательный морской круиз юго-восточная азия от круизной компании Cruclub.ru. . Colt, Mitsubishi l200, запчасти Mitsubishi, мицубиши. Запчасти для мицубиши. . перевозки; ж.д. грузоперевозки по россии и снг . Купить газовые плиты ARDO, Брест, BOSCH. Газовые плиты веко. . куплю г. Владимир одежда аксессуары обувь для детей