Популярні країни для відпочинку
Автопутешествие у Швецію, Данію, Норвегію.
Автопутешествие у Швецію,Данію й Норвегію, або як знайти Гораціо.
Отже, висуваємося із Самари 24-го липня 2008 року. Машина Додж-Караван 2002 г.в. Екіпаж - я й дружина Марина. До Фінляндії м.Хямиенлинна, де живуть наші друзі, добираємося за 2 дні без пригод. Описувати дорогу й перехід границі не має змісту, тому що це описано сотні разів.
У місцевому (фінському) тур агенстве купуємо квиток від Хельсінкі до Стокгольма. Так званий «автопакет» містить у собі каюту на 2-й палубі (під водою), квиток для автомобіля й шведський стіл на двох. Все це задоволення встало нам в 265 євро. Це досить дорого, і хто хоче заощадити, треба брати квиток з Турку, там набагато (приблизно на 100 євро) дешевше. На ціну, звичайно, вплинуло й те, що липень це дорогий сезон.
Тепер небагато докладніше про навантаження на пором, це для тих, хто ще не плавав у Стокгольм, але дуже хоче. Проблем немає ні яких. У тур агенстве дали 2 папірця на які написаний час відправлення й компанія. У Хельсінкі треба їхати по покажчиках на пором (намальований кораблик) і вони приведуть вас у порт. З однієї сторони «Вікінг Лайн» з інший «Силья Лайн». У порту є маса платних стоянок (приблизно 2 євро в годину), так що з паркуванням проблем немає. Рухаючись по покажчиках «Вікінг» або «Силья Лайн» заїжджаєте на термінал навантаження (за годину-півтора до відправлення). Помилитися практично неможливо. Там багато рядів заїзду й коштує багато будочек з персоналом. Під'їжджаєте, віддаєте папірця з тур агенства. Замість вам дають: ключі від каюти (рівне кількості людей) з номером каюти, квиток на автомобіль, квитки (на кожний) на шведський стіл зі схемою обіднього залу й відзначених ваших місць. Після цього вам говорять, на яку лінію навантаження вставати. Вся процедура займає 30 секунд. Після цього треба просто додержуватися вказівок персоналу й вас припаркуют на поромі туди, де треба. Берете необхідні речі, тому що під час плавання ці палуби закриті, і починаєте відпочивати й утішатися із плодів західної цивілізації. Головне не переборщити з міцними й не дуже міцними напоями.
Тим хто любить природу й гарні види а не музеї й суспільний транспорт, раджу прокинутися години за два до прибуття й помилуватися тим пишнотою, що відкривається на підступах до Стокгольма. Воно того коштує.
Палуба з авто відкривається за 20-30 мінут до прибуття. Благополучно вивантаживши в порту беремо курс на трасу Е20, Е4 убік Ґетеборг. Заблудиться вкрай важко, тому що скрізь коштують покажчики. Дорога по Стокгольму (на ці траси) прокладена в тунелях з виїздами в різні райони міста. Для водіїв досить зручно й швидкість переміщення в просторі досить висока. Не буду розповідати про дорогу Е4. Єдино, що хочу відзначити, це те, що шведи не дотримують швидкісного режиму в 110 км.у годину а практично всі їдуть 120-130. Ми теж не вибивалися із загального потоку й з декількома технічними й обідніми зупинками пройшли Швецію від Стокгольма до Хельсинборга годин за 6-7. Хельсинборг здався дуже симпатичним містом. Багато башточок, гарних будинків і вуличок. Дотримуючись покажчиків на пором (кораблик) під'їжджаємо до поромного термінала й встаємо в чергу. Відправлення порома в Хельсингор (Данія) через 20 мінут. Пороми ходять часто й проблем з переправою немає. Під'їжджаємо до будочке й розраховуємося пластиковою карткою Віза Класик. Забігаючи вперед хочу відзначити, що на всьому протязі нашого шляху розраховувався карткою й тільки в 2-х випадках (кафі в глухому селі Норвегії й в одному маленькому приватному кемпінгу) нам знадобилися готівка.
Отже, ми поринули в Хельсинборге на пором компанії «Scandlines» і через 20 мінут причалили до Датського берега. З порома відкривається відмінний вид на замок Кронборг (це там, де тінь батька Гамлета). Дотримуючись покажчиків, під'їхали до замка. Припарковаться проблематично. Було вже 8 годин вечора (за Датським часом), машин і людей практично ні, але стоянки тільки для автобусів. Справедливо вирішивши, що наш минивен теж автобус, устали на стоянку. Парковочних автоматів немає. Погуляли навколо замка, зробили кілька відмінних фотографій. Поруч розташовані пам'ятники Гамлетові й Офелии. Так, убоге видовище ці пам'ятники, ніяк не сполучається з нашим поданням про цих персонажів геніального твору Шекспіра. Через годинку легко вибралися з міста на трасу Е47 убік Копенгагена (датчани його називають Кобенхавн, властиво так і пишеться). Їхати в місто ввечері не схотілося й стали шукати кемпінг. Не без праці знайшли його кілометрах в 30 від Копенгагена. Випили небагато пива й лягли спати в машині. Хочу пояснити, машина в нас досить більша. Частина сидінь ми залишили будинку а частина в друзів у Фінляндії, тому за передніми сидениями утворилися два спальних місця 210Х165 див., що навіть при моїй не дитячої комплекції цілком достатньо.
Прокинувшись ранком, як завжди раніше всіх (позначається зміна годинних поясів) висуваємося убік Копенгагена. Погода коштує відмінна. Світить сонце й дуже тепло. Карти міста в нас ні, тому їдемо навмання по сонцю. Рух у місті (як в іншому й в інших скандинавських містах) невелике, тому для людини, що у стані проїхати Москву по діагоналі, нічого не варто спокійно переміщатися по Стокгольму й Копенгагену. Отож, поколесивши по центрі міста, паркуемся поруч із одним з каналів, навпроти Вітою вежі. Запитавши в місцевих аборигенів чи можна отут стояти, одержуємо відповідь «вільно». Отут я спробував у них довідатися, де перебуває знаменита Русалочка (у мене була картинка), і в черговий раз (далеко не в перший) побачив у їхніх очах усмішку й зневагу, змішана з досадою. «Це десь поруч зі старим портом» була їхня відповідь. Так, хоча це й загальноприйнято, але Русалочка не символ Копенгагена, якщо самі жителі міста його явно соромляться.
Побродили по центрі міста й зробили кілька фотографій. На каналах припарковано величезна кількість яхт і катерів, від непоганих екземплярів до відвертого мотлоху й мізерії. На багатьох яхтах постійно живуть люди й багато цих посудин явно не призначені для плавання по відкритій воді. Хочеться помітити (так нехай мене простять фанати цього міста) що місто досить брудний і недоглянутий. У каналах і по його краях багато сміття. Велосипедистів, дійсно, дуже багато. Досить смішно бачити, як дівчина в шикарному платті, на шпильках і чоловік в офісному костюмі чинно їдуть на старих велосипедах. Будьте гранично обережні, коли заступаєте на велосипедну доріжку. Велосипеди в Копегагенцев дуже древні (це вам не Фінляндія) і гальмовий шлях у них як у залізничного локомотива. Можуть зашибить (що, властиво ледве з нами й не трапилося).
Пора було вибиратися з міста. Музеї нас не дуже цікавлять, а дух міста нам став зрозумілий. Буквально в одному кварталі від нашої стоянки виявили вхід у Кристианию (місто хіпі). Розгорнулися й зробили кілька знімків.
З міста вибиралися по сонцю, тому що повторюся, докладної карти в нас не було. Проблем не виникло й через 20 мінут уже їхали по трасі Е20 убік м.Оденсе. У плані подорожі це місто стояло в «обов'язковій» програмі. Заїхали в місто й дотримуючись покажчиків (тільки один раз уточнили в аборигена правильність напрямку), добралися до будинку-музею Г.Х.Андерсена. Дуже більше паркування, так що стоянка машини не проблема. Так, до речі, дуже багато хто парковочние автомати приймають картки. Але, що саме цікаве, не з першого разу, а з 4-го або 5-го. Тому якщо на автоматі є логотип вашої картки й у вас досить терпіння, то можете парковаться не маючи налички.
Отже, пройшли пішки до дому-музею. Дуже гарна, чиста й затишна пішохідна зона. Погуляли й сфотографувалися з пам'ятником великому казкареві. Зайшли в сувенірну крамницю, але всі дуже дорого й не дуже цікаво. В основному Китайський і Індійський ширвжиток. На вулиці стало сильно припікати й вирішили з міста вибиратися. Знову траса Е20 і наступна обов'язкова крапка нашої подорожі - піщані дюни на західному узбережжі Данії. Виїжджаючи з острова Фюн (на ньому розташований м.Оденсе) перетнули протока по дуже гарному мосту. Відразу за мостом є з'їзд праворуч на відмінний піщаний пляж і там розташовані кілька кемпінгів. Час був години 2 дні й вирішили на довго не зупинятися, тільки помочили у воді ноги.
Години через півтора, не доїжджаючи кілометрів 5 до міста Esbjerg згорнули праворуч на дорогу номер 16, по ній до Varde, а потім на дорогу 181. Кілометрів через 20-30 виїхали на тонку косу між Північним морем і Рингкебинг фіордом. У цьому місці починаються піщані дюни. Ландшафт змінився докорінно. Пропали все дерева й чагарники. Тільки трава, схожа на осоку й пісок. Отут і там розкидані дачі й невеликі селища. Припарковались і вийшли через невеликий пагорок до океану. Видовище - непередаване. Тридцять кілометрів в одну й 30 в іншу сторону найчистішого пляжу з білого піску, і нікого... На вулиці + 30-32 градуса, вода градусів 20-21. Так що години півтора купалися й загоряли. Здалося, що за цей час стали у два рази темніше. Рушили далі. Проїхали пари невеликих городків з якими те, як нам здалося, іграшковими вулицями й будинками. Всі дуже мило, чисто й доглянуто. Зайшли в супермаркет. Усе є й ціни нормальні. Поповнили запаси води й продуктів. Далі уздовж дюн їхати не мало змісту й ми згорнули убік рр.Виборг, Альборг і Фредериксхавн.
Хотіли заночувати в Данії, але якось так вийшло, що докотилися до 22-00 у Фредериксхавн, і за 10 мінут до відходу потрапили на останній пором у Швецію в м.Ґетеборг.
Загальні враження від Данії. Дуже маленька (проїхали не поспішаючи по периметрі за світловий день), аграрна (не бачили жодного заводу) країна. Велика кількість ферм, корів і коней. Зложилося враження, що люди живуть зовсім не багато, навіть бідно. Дороги вузькі, але непогані, хоча узбіччя, чомусь, ніде не косять. Трава на узбіччях коштує по коліно. У загальному - сподобалося.
Отже, через третя година після відплиття з Данії, в 2 години ночі приплили в Ґетеборг. Проїхали по нічному місту (ні однієї машини), і по покажчиках вибралися на трасу Е6 убік Осло. Сил уже не було, і в 20 кілометрах від Ґетеборга заїхали на зелену стоянку й лягли спати поруч із іншими автопутешественниками.
Ранком, опорядити (благо туалет, гаряча вода й навіть душі були присутні на стоянці) рушили убік Осло. У саме місто заїжджати не хотіли. Наша мета це музеї « Кін-Тики» і «Фрам». Проте, те, що ми побачили, дуже сподобалося. Величезний порт і незліченна кількість яхт, кораблів і човнів. Місто перебуває на горі й, видимо, теж гарний.
Згорнули (ледве не проґавивши) убік музеїв. Проїхали з кілометр і бачимо, що автобуси паркуются, а люди йдуть у гору пішки. Ні, я пішки не ходжу. Я не турист а автопутешественник. Тому, ми проїжджаємо ще з кілометр і паркуемся (між іншим на нормальному паркуванні з автоматом) поруч із музеями. Розплачуюся (з 5-го разу) карткою. Зайшли в музеї, сфотографувалися, купили кілька магнітиків на холодильник і, мабуть, усе. Чесно говорячи, не впечатлило, зовсім. На цьому культурна програма була виконана.
Подальший наш шлях пролягав точно на північ до останнього, і, мабуть, головної мети нашої подорожі - дорозі тролів. Весь шлях описувати не має ніякого змісту. Ті хто їздив, мене зрозуміють, ті хто не їздив - не повірять. Ніж далі на північ, тим вище гори, тим ширше й полноводнее водоспади й прекрасніше, що відкриваються види.
Годин в 7 вечори вирішили, що настав час шукати нічліг. У містечку Фагернес (Е16) зупинилися в дуже гарному отеленні. По наших відчуттях не нижче 4-х зірок. За ціною за номер - не менше п'яти (майже 200 євро). Гарний душ, гарна їжа в сусідньому кафі й гарній випивці в ресторані набули свою сприятливу дію, і ми вляглися спати годин в 11.
Ранком погода небагато зіпсувалася. Пішов невеликий дощ. Годинникам до 3 дні стали під'їжджати до містечка Гайрангер. Такого спуска з «тещиними мовами» я давно не бачив. Колеса нагрівалися настільки, що стало пахнути смаленими колодками й гумою. Благополучно спустившись (якщо не вважати загублену пластикову вставку на литому диску) у містечко й побачили зовсім приголомшливе видовище. У центрі досить вузького фіорду коштує чудовий океанський лайнер величезних розмірів і маленькі ботики (кораблики) перевозять на нього туристів, що відпливають. Помилувавшись цим видовищем і сфотографувавшись із величезною фігурою троля, рушили далі. Буквально через кілометр почався дуже крутий підйом на гору з безліччю поворотів на 180 градусів. Мотор нашої машини ревів як білий ведмідь у теплу погоду. Майже на самій вершині оглядова площадка й коштує пари автобусів з туристами. Абияк припарковался майже на стрімкому схилі. Воно того коштувало, відкрився такий вид, що дух захопило. Цей величезний лайнер ішов по фіорду й за ним два кораблі поменше. Звичайно, зробили фотографії й у шлях.
Поруч із містечком Ейдсдал переправилися на поромі через фіорд і далі до містечка Валлдал. По відкликаннях автотуристів, у цьому містечку починається дорога тролів. Яке ж був наш подив, коли ми виїхали на зовсім рівне плоскогір'я з майже прямою й сумовитою дорогою. Я навіть став сумніватися, а чи не був той спуск до Гайрангеру тією самою дорогою тролів. Як же я помилявся. Тим часом, дощ небагато підсилився й ми в'їхали в майже непроникну хмару. Стало темно й незатишно. Проїхали два кемпінги, забиті машинами й кемперами й отут, зовсім зненацька, почався спуск. Перше, що я побачив, це морда польського кемпера, що повільно повзе в гору. Устали. Роз'їхатися неможливо, дорога шириною міра три. Повільно став задкувати, визначаючи габарити по дзеркалах заднього виду. За мною встали ще дві машини. Яке як разминулись, поляк привітально помахав рукою й зник у тумані. Почався спуск. З однієї сторони стрімка скеля, з інший прірву. Дорога в деяких місцях шириною метра 2, 5-3. Раптом, як завжди зненацька, ми виїжджаємо із хмари й отут відкрився такий вид... Так. Заради цього коштувало сюди їхати. Водоспади, кам'яні мости, зелена трава й сіра стрічка дороги й все це майже на стрімкому схилі. Вражає!
Спустилися долілиць, устали на маленькому п'ятачку дороги, віддихалися, пофоткались і вперед. Пора було шукати нічліг. Кілометрах в 20 від спуска знайшли невеликий приватний кемпінг. Моя картка (як і будь-яка інша) не пройшла. Віддав наличку, де тих 360 ноків за будиночок без зручностей. Туалет і душ в 10 метрах. Довго спілкувався із власником кемпінгу, тому що не міг зрозуміти, що він у мене запитує. Тільки тоді, коли він мене повів у будиночок і показав на постіль, я зрозумів, що він запитував, чи потрібний мені постіль або в мене своя.
Маленький ліричний відступ. Англійська мова я знаю погано, можна сказати зовсім погано. АЛЕ! Якщо хто боїться через це їхати - не бійтеся. Ви подорожуєте із грошима, і все це розуміють. Вони (місцеві) будуть вам мило посміхатися й намагатися вас зрозуміти доти, поки ви не віддасте їм ці гроші. Так що, усе в порядку, не бійтеся. Але мова знати -це дуже добре, сперечатися отут безглуздо. Але наша середня й вища школи вчать не розмовної мови, а правопису й вимові, хоча це й не головне.
Поруч у будиночку оселилася литовська пара з дітьми. Дуже привітні русскоговоряшие люди, які ще встигли побить жовтенятами й піонерами. Проговорили пари годин і попили нашого пива.
Наступного дня наш шлях лежав через Норвегію у Швецію на узбережжя Ботнічної затоки в місто Умеа. Там ми хотіли сісти на пором до Фінляндії.
До узбережжя доїхали спокійно. До Умеа залишалося 280 кілометрів і, раптом, мене «заклинило». Чи зможу я за 2 години 15 мінут доїхати до порома й встигнути на нього. Так, не треба так їздити, адже вже не хлопчик. Летів як наскипидаренний. Так адже встиг!!! Але - квитків уже не було. Облом.
Довелося знайти кемпінг, зняти відмінний будиночок з усіма зручностями й всім наступним днем до вечора гуляти по місту Умеа. Містечко непоганий, хоча й маленький. В 7 годин вечора поринули на пором і через 4 години котили по добре відомій і гостинній Фінляндії.
От, мабуть, і все. Інші моменти не так цікаві й не заслуговують опису.
Отже: від Самари до Самари було пройдено 8800 км., з них 3800 по Росії. Середня ціна бензину (у них) 1,5 євро за літр, у Данії навіть був 92-й.
За 18 днів поїздки, умісти з візами, страховками, їжею, бензином та інше(без покупок) було витрачено ледве менше 3 тис. євро.
Удачі на дорогах.
На прaвах реклaмы:
запорное устройство на колодцы . Регистрация ЗАО в Москве профессионально. Регистрация зао юридические услуги. . асфальтоукладчики и запчасти