Популярні країни для відпочинку
Фигейрас і самий яскравий шедевр Дали
Сальвадор Фелипе Хасинто Дали-І-Доменеч народився в 1904 році, а в 10-літньому віці вже з'явилися його перші мальовничі роботи. У наступні роки він продовжував займатися живописом, захоплюючись спочатку імпресіонізмом, а потім кубізмом і італійським футуризмом.
В 18 років Дали надійшов у мадридську Школу Образотворчих Мистецтв Сан-Фернандо. І нехай у вчителях він розчарувався й навіть не став здавати випускні іспити, навчання в Школі дали йому чудове володіння академічною манерою живопису.
В 1925-м у барселонській галереї Дальмау відбулася перша персональна виставка художника, а через рік Дали відвідав Париж. Там же, у Парижу, у травні 29-го відбулася його зустріч із Галой, дружиною поета Поля Елюара. В 30-м Гала пішла від чоловіка й разом з Далечіні виїхала в Іспанію. Після початку Громадянської війни в 1936-м Дали й Гала залишають країну, виїхавши спочатку в Америку, потім в Італію, звідти в Англію, потім знову вернулися в Європу. Але окупація Франції німецькими військами знову змусила їх виїхати, і в 40-м вони перебираються в Америку на цілих 8 років.
В 1958 році, коли Гала стала вдовою Елюара, що считались католицькою церквою її законним чоловіком, Дали й Гала змогли нарешті обвінчатися.
В 1962-м, через кілька днів після смерті батька Дали, чоловіки назавжди оселилися в Іспанії, лише зрідка її залишаючи. Після смерті Гали в 1982-м, Дали прожив 7 років і 22 січня 1989 року вмер.
За 85 років життя Сальвадор Дали створив більше 2 тисяч художніх полотен, написав безліч книг, у їхньому числі крім його знаменитої автобіографії - роман, трактат про мистецтво, вірші й поеми в прозі, сценарії. Крім того, він проілюстрував безліч книг інших авторів, а також розробляв декорації до балетів і п'єс.
Фигерас - невелике містечко в Каталонії, області на північному сході Іспанії, прославленою своєю столицею - Барселоною, складним ножем - навахою, середньовічною школою живопису й гірських монастирів. І залишатися б йому практично нічим не примітним населеним пунктом, якби 11 травня 1904 року в цьому місті, у родині муніципального нотаріуса не народився майбутній геній сюрреалізму.
Молодий Дали, як йому здавалося, назавжди покинув Фигерас наприкінці 20-х років. Причиною від'їзду став цивільний шлюб з російською емігранткою Оленою Дьяконовой, згодом всесвітньо відомої як Гала Дали, не прийнятий католицькою родиною художника. Гала була не тільки старше його, але ще й розведеної. Тоді здавалося, що, залишаючи батьківщину, чи Далечіні не назавжди рве зі своїми коріннями, залишками католицизму й иберизма. Але життя є життя, і, провівши 30-е в безтурботному Парижу, а 40-е - у розважливому Нью-Йорку, Дали в 50-м вертається в рідне місто.
В 1960 році тільки що що став мером Фигереса Р.Г. Ровира звернувся до Далечіні із проханням подарувати музею рідного міста свою картину. Художник, не роздумуючи, викликнув: «Так не картину, а цілий музей!»
Ідея створення Театру-Музею у Фигерасе, як і основна концепція його наповнення, безроздільно належить самому Далечіні. Знаменитий художник мав особливий зір і бачив не речі, як більшість із нас, а скоріше ідеї, закладені в них. Працювати з ким би те не було спільно в нього не виходило, хоча він завжди був готовий сприйняти будь-яку підказку, будь-який натяк.
Як основу для майбутнього будинку Дали вибрав лежачий у руїнах уже чверть століття міський театр Принсипаль. Театральна основа дала назву спорудження - Театр-Музей і визначила його особливий колорит. Будувався Музей 14 років. На всі необхідні роботи пішла більша частина чималого на той час стану Дали, всі виділені на це іспанським урядом субсидії й пожертвування багатьох його друзів. Тому що звітність складалася тільки по витратах державних грошей, загальна сума витраченого залишилася невідомою.
…Говорять, що театр починається з вішалки. Можливо, для звичайних театрів це так, але Театр Дали починається набагато раніше - з вулиці, вірніше, з вулиць, струмочками, що збігають із усього міста до площі Гали й Сальвадору Дали. І кожна з них постачена скульптурою, що служить своєрідним покажчиком напрямку. У центрі площі розташовується сам будинок Театру-Музею, серцевиною якого є сцена.
Місцем старту багатогодинного марафону по глибинах Театру Дали можна вважати касу, де оплачується вхід. Далі випливають вестибюль і сходи, всі рівні й марші якої перетворені в окремі Зали. На 5-м рівні Дали дає можливість відвідувачам «відпочити», незримо направляючи їх у Зал шедеврів. Цей Зал заповнений творами класичного мистецтва з особистої колекції Дали. Виявившись тут після буйного й незрозумілого арта сходи, полегшено зітхаєш, радуючись Ель Греко, як чомусь рідному й знайомому. Але це почуття обманчиво. Тут так само панує сюрреалізм, досягнутий розміщенням класики поза рамками хронології, традиційної логіки й повсякденного просторового мислення.
«Розчарувавшись» у класику, відвідувач приречений, тепер він «чорношкірий раб» Дали, що тягне його далі, насичуючи по ходу своїми ідеями. Зали миготять один за іншим: вулиця Траяна, довжиною сім кроків і вознесенная на третій поверх. Зал Мей Уест, по дорозі до якого зіштовхуєшся зі скульптурою Венери Милосской із вправленими в її тіло шухлядками. Зал скарбів, Зал рибних рядів, Зал малюнків, Зал намист, Зал поезії Америки, Склеп, Палац вітрів...
Упорядоченно описати Музей у цілому немислимо. Дали просто виключив таку можливість, направивши всю силу свого генія на створення еклектичного лабіринту, заповненого звичними на перший погляд речами, але приобретшими тут інший зміст і призначення. Так, наприклад, у спальні в ліжка замість тумбочки - золочений кістяк, а скульптура «Раб» Мікеланджело, виставлена біля Залу шедеврів, пофарбована в чорний колір і постачена хомутом, у животі величезного бронзового півня прорізане оконце, звідки визирає голова китайця.
Огляд Театру-Музею по єдиному маршруті, без повернення в зали, у яких уже побував, неможливий. Втім, у цьому немає необхідності: достаток експонатів і їхнє вигадливе розташування за рахунок іншого ракурсу дозволяють сприймати вже бачене як зовсім нове. Вихід же із цього трансу можливий тільки в результаті впливу природи - художника не менш великого, чим Дали. А тому в підсумку відвідувач, щоб відпочити й набратися сил на дорогу назад, попадає в «Мир». Але Дали не був би Далечіні, якби сприймав відпочинок як просте споглядання. «Мир» - це внутрішній дворик округлої форми, по всьому периметрі стін якого оформлені симетричні ряди ніш, заставлених скульптурами. В, що перебувають у центрі «сцени», по задуму автора, повинна злегка кружлятися голова. Такий ефект досягається відчуттям переверненого миру - такого вивернутого навиворіт Колізею. Символ суєтності життя передається тіснотою «сцени». На маленькому п'ятачку, забитому відвідувачами, виставлені великі скульптурні композиції, інше ж простір - цементних клумб із вічнозеленою рослинністю.
Змішання стилів і епатаж закладені в саму архітектуру Театру-Музею. Номінально він має три поверхи, але висок перший розпадається на додаткові рівні, що фактично перетворює будинок у шестиповерхове. Споруджений над сценою величезний скляний купол відтворить атмосферу експерименту, у якому роль «піддослідного кролика» відведена самому глядачеві, оточеному пильними поглядами з картин.
Музей став останнім шедевром Сальвадору Дали, своєрідним символом його творчості й навіть ключем до його геніальності...
На прaвах реклaмы:
metatrader скачать бесплатно . Немецкие маркизы. Маркиза верный выбор. . создание сайта интернет магазина .