Популярні країни для відпочинку
Господь небо й землю, а голландці - Голландію
Улюблене прислів'я голландців категорично затверджує, що господь бог створило небо й землю, а вони - Голландію. Якщо отут і є перебільшення, то не таке вуж велике: ніяк майже половина країни - це польдери, сушачи, що голландці своїми руками відвоювали в моря. Наприклад, амстердамський аеропорт Схипхол - його назва, до речі, значить «гавань» - розташований на тім самому місці, де в 1573 році відбувався запеклий морський бій між гезами й іспанцями. Правда, злі мови говорять, що, перш ніж уважати Голландію сушею, її варто було б гарненько віджати, як мокра білизна. У цьому теж є частка правди. Дійсно, тут усе насичено вологою: і небо, і гладкі луги, і густа зелень дерев, і незліченні канали, і мокрий вітер, і дощ, що лише зрідка причиняється, що не йде, а інший час ллє як із цебра. Але на нього ніхто просто не обертає уваги. На тротуарах під дощем грають діти; у парадних, зібравшись купками, обмінюються новинами жінки; на набережних цілуються закохані. Коли Петер був зовсім ще маленький, батько пояснив йому, що, якби люди стали бігати від дощу, їм довелося б бігати все життя. З тих пор хлопчик теж перестав його зауважувати. Адже він голландець - виходить, завжди повинен бути спокійним, розважливим, не обертати уваги на дрібні неприємності.
Петеру Грооту здійснилося шістнадцять, коли раптово вмер батько. Довелося кинути школу й піти працювати. Добре хоч, друзі батька допомогли влаштуватися на його місце докером, інакше матері й двом молодшим сестричкам не на що було б жити. У порту над хлопцем взяв шефство Флорес Ровер, кремезний, неквапливий, з великими, важкими руками й сталевою-сталевій-сталевий-сталевої-сіро-сталевий через сивину, але ще густою шевелюрою. Його червоне від вітру особа із глибокими зморшками завжди було незворушним. Навіть тоді, коли недосвідчений крановик ривками став піднімати погано застропленний штабель дощок і вони з висоти, немов снаряди, загуркотіли по палубі, Ровер лише коротко кинув: «Не позіхай!», блискавично отшвирнув Петера до борта.
По-справжньому схвильованим свого наставника юнак бачив тільки раз. У той пам'ятний грудневий день 1979 року в порту по гудку разом застигли всі крани, зупинилися платформи на під'їзних коліях. Сотні докерів зібралися біля будинку дирекції, де проходив мітинг протесту проти розміщення американських крилатих ракет на території Голландії. Петер ледве рот не відкрив від здивування, коли побачив, що через юрбу до контейнера, що служив трибуною, проштовхується старовина Ровер. Як здорово він тоді говорив:
- Всі ви чули, начебто тут три з половиною сотні років тому наші прадіди споряджали бриг одноногого Стюйвезанда, що відправився за щастям в Америку. Він заснував Новий Амстердам, теперішній Нью-Йорк. Отож мені здається, що із усього цього вийшла кепська історія. «Чому?» - запитаєте ви. Так тому що тепер американці в Нью-Йорку мають намір вирішувати, як нам жити тут, у Голландії. Не для того ми неї відвоювали в моря, щоб зробити більшим цвинтарем. А якщо ми пустимо до себе на поріг американських янголяток із крильцями й нейтронною начинкою, то одного чудового дня можемо самі прямо відправитися на небо... Щоб цього не трапилося, нам всім потрібно сказати: «Немає!» І сказати так, щоб це дошкулило наших політиків, які засідають у парламенті в Гаазі. Отже, немає!
«Немає!» - відповіли Роверу сотні голосів...
Потім, коли після загальнонаціональної маніфестації уряд оголосив, що остаточне рішення про розміщення нових ракет відкладається до грудня 1981 року, Петер Гроот уперше зрозумів, як сильні можуть бути люди, якщо вони виступають всі разом. З тих пор він не пропускав ні однієї демонстрації й з гордістю ніс свої саморобне гасло «Зупините ядерні ракети!». Особливо подобалися Петеру смолоскипові ходи, коли тисячі вогнів текли рікою по вузьких вуличках старого міста, кидаючи тривожні відсвіти в темні вікна будинків. Напевно, колись волелюбні гези от так само йшли боротися проти ненависної іспанської тиранії, думалося йому.
А всього через місяць, коли Петер здумав похвалитися своєю участю в бої з поліцією, старий улаштував йому справжню нагінку й навіть назвав «сопливим анархістом». Бій відбувся в день коронації королеви Беатрикс. Вона направлялася в Королівський палац на площі Дам, а молодь замість традиційних тюльпанів закидала кортеж каменями й недоїдками. Поліція пустила в хід водомети, чиї потужні струмені валили з ніг і буквально змітали людей. У відповідь із вікон будинків у поліцейських полетіли квіткові горщики й цегли. На центральних вулицях з'явилися танки, але молодь не відступала, сутички тривали до пізньої ночі. Підсумком «свята» були 210 поранених.
- Це не боротьба за мир, а хуліганство. Так ви нічого не доможетеся, тільки віджахнете людей. Потрібно пояснювати, переконувати, що американці нав'язують нам свої ракети й нейтронні бомби зовсім не для захисту Голландії від нападу росіян, а щоб самим бути сильніше й загрожувати ім. Хіба можна спати спокійно, якщо вдома поставити поруч із грубкою ящик динаміту?
- Звичайно, немає.
- От про це й треба говорити людям, а не шпурляти камені.
- Дядюшка Флорес, прийміть мене у ваш комуністичний осередок, і я теж буду допомагати піднімати народ на боротьбу проти погрози нової світової війни,- робко попросив Петер.
Старовина Ровер тоді від душі розреготався:
- Народ будеш піднімати? Вставайте, мол, світова війна загрожує! Все це правильно, тільки отут одними гучними словами нічого не доможешся. Перш ніж піднімати, потрібно людей розтривожити, втолкувати їм, що до чого. Для цього в партію вступати необов'язково, та й рано ще тобі. Інша справа АНИВ, їхні хлопці молодці, попрацюй разом з ними. Потім, дивишся, і до нас прийдеш...
Так Петер Гроот став членом Всеголландського союзу молоді. Спочатку йому давали найпростіші доручення. Наприклад, разом з активістами комітету «Зупинити нейтронну бомбу» поширювати брошури, значки, збирати пожертвування в його фонд. А по суботах, коли амстердамци за традицією відправляються за покупками, Петер перетворювався в сандвіч. Спочатку він бентежився, коли, повісивши на груди й спину плакати «Ви знаєте, що таке війна? Не дайте їй початися!», доводилося виходити на людні Дамрак, Рокин або Калверстраат. Люди зупинялися, здивовано дивилися на настільки незвичайні у жвавій юрбі, серйозних молодих хлопців. Деякі відверто насміхалися: «А самі-те ви, діти, знаєте?» Інші сприймали їх по-іншому: підходили, задавали питання, часом сперечалися.
Поступово Петер навчився знаходити вагомі доводи в таких імпровізованих дискусіях, не губитися від «каверзних» питань. Отут йому здорово допомогла комуністична газета «Де ваархейд», що він почав регулярно читати за порадою Флореса Ровера. А за виступ на одних молодіжних зборах Петера похвалив навіть голова АНИВ Йохан Босма. Того разу була жарка перепалка з ліваками, які з піною в рота доводили, що всякі мітинги й маніфестації порожня витівка, потрібно, мол, збирати сили, а потім одним ударом перевернути всі нагору тормашками.
Коли Грооту дали слово, він постарався нічим не видати хвилювання:
- Майже полтисячи років тому Еразм Роттердамский у своїй знаменитій «Похвалі дурості» написав про Амстердам, що він знає місто, мешканці якого живуть подібно воронам на вершинах дерев. Він мав на увазі, що весь Амстердам стоїть на сотнях тисяч паль зі стовбурів дерев. Отож, тут дехто дійсно схожий на ворон: тільки й знає, що каркає в усі горло, а як доходить до справи, то ховає голову під крило...
Після цього в залі піднявся такий регіт, що що підхопився було з місця головний горлопан ліваків так і залишився мовчачи стояти з роззявленим ротом.
Сам Петер ніколи не ховався за чужі спини в гострих ситуаціях. Товариші навіть дорікали, що часом він занадто ризикує й лізе на рожен. Гроот у таких випадках заперечував, що, якщо вічно думати про обережність, зрештою можна стати боягузом. Батько брав участь в Опорі й боровся з бошами, коли йому не було й шістнадцяти. І не боявся одержати кулю в чоло або виявитися в концтаборі. А отут усього лише якісь «осли» з « Ганза-Банди». Невже пасувати перед ними?
Навесні молодчики з гамбурзької « Ганза-Банди», що офіційно йменувалася «фронтом дій націонал-соціалістів», занадилися їздити в Голландію проводити уик-енд. Їхньої зграї із двадцяти-тридцяти чоловік, усе в масках, на мотоциклах зі знятими глушителями з ревінням уривалися в маленькі городки й селища, малювали на стінах свастики, а якщо жителі намагалися протестувати, затівали бійки. «Ослами» їх прозвали тому, що на груди вони начіплювали плакати: «Осів - кожний, хто вірить, начебто в німецьких концтаборах у газових камерах убивали людей».
Щоб віднадити цих нових наці, хлопці із Всеголландського союзу молоді організували свої «летучі загони», які по першому сигналі мчалися в той же прикордонний Венрай утихомирити хуліганів.
Після одного такого недільного рейду Петер вертався в Амстердам разом з дуже нравившейся йому Иокой ван Делфт, зовсім ще молоденькою студенткою, що недавно прийшла до них в АНИВ. Хоча напередодні Гроот працював у нічну зміну, а виїхали вони рано ранком, настрій весь день було відмінним. «Осли» ганебно бігли, тільки-но автобус із емблемою АНИВ на вітровому склі з'явився на ринковій площі Винтерсвейка. Хлопці відразу ж відправилися назад в Амстердам. Иока запропонувала залишитися подивитися містечко, раз уже потрапили сюди, і Петер, звичайно, охоче погодився. Правда, спочатку він бентежився свого далеко не святкового вбрання - робоча спецівка й важкі сабо, оскільки забігти додому переодягтися не вистачило часу. Але погода видалася надзвичайно сонячної й теплої, Иока так весело щебетала, що день пролетів непомітно. Коли вони сіли в старенький рейсовий автобус, що жалібно стогнав на кожному вибої, дівчина довірливо поклала голову йому на плече й задрімала. Незабаром Петер відчув, що віка в нього теж наливаються свинцем.
До дійсності юнака повернув пронизливий скрип гальм. Відкривши ока, Гроот виявив, що автобус стоїть на маленькій сільській площі. Він хотів було знову поринути в приємну дрімоту, як погляд наткнувся на щось таке, що змусило Петера здригнутися: у декількох метрах на нього вп'явся портрет гостроносої людини із чубчиком на чолі. Перед фотографією на мармуровій стільниці були розкладені значки зі свастикою й нацистські хрести. Позаду скупчилися порожні пивні кружки. За столиком, развалясь, з переможним видом сиділи четверо хлопців у чорних шкіряних куртках із блискучими заклепками. Столики по обох сторони були порожні. Зате за іншими чотирма тіснилися статечні чоловіки, що хмуро поглядали на приїжджих молодчиків. Було ясно, що через них вечір у завсідників маленького сільського кафе зійшов нанівець, але мисливців обсмикати цю дрянь не перебувало.
Петер ривком піднявся із сидіння й, не відповідаючи на здивований вигук Иоки, направився до виходу. Він ще не знав, як надійде, але й залишатися осторонь теж не міг.
Хлопці в куртках з ледачою цікавістю спостерігали за високим, широкоплечим юнаком, що підходив від автобуса, із сердито насупленими бровами. Зупинившись перед столиком, він обвів сидевших важким поглядом. Потім змахнув рукою, і фізіономія Гітлера разом зі значками полетіла на асфальт. Четвірка була настільки приголомшена, що на кілька секунд так і застигла з дурними усмішками на нахабних особах. Не спускаючи з них око, Петер повільно відступав убік, поки не відчув, як у стегно вперлася мармурова дошка крайнього столика. Троє із хлопців піднялися й стали насуватися на Гроота. Четвертий, опустившись навпочіпки, збирав разлетевшиеся брязкітки.
На Хаутрикстраат, де ріс Петер, кумиром хлопчиськ був кульгавий Біллем, що багато років скитался по морях-океанам і, за його словами, бився у всіх портах миру. Він-Те й учив хлопців, як постояти за себе, якщо справа доходить до кулаків. Гроот добре засвоїв уроки старого матроса, які не раз виручали в сутичках зі шпаною, що промишляла в їхньому портовому районі.
Зараз Петер уважно стежив за надвигавшимся першим, кремезним здорованем зі значними кулачищами. Такі типи звикли почувати себе королями в пивних, де побити до півсмерті людини, нездатного вчинити опір, для них перше задоволення. Але якщо піднести маленький сюрприз, вони губляться. Гроот зненацька прийняв боксерську стійку.
- Давно не одержував у щелепу? Можу почастувати,- дивлячись у маленькі злісні очі здорованя, пообіцяв він.
Той остаточно розлютив. Пригорнувши підборіддя до грудей, хлопець зробив короткий крок лівою ногою. Правий лікоть сіпнувся назад. Зараз піде підступний удар по бруньках. Але Петер виявився швидше. Його важке сабо, що обрушилося на внутрішню щиколотку висунутої вперед ноги, змусило здорованя взреветь від болю. Щоб зберегти рівновагу, вона нагнувся вперед і відразу одержав обіцяний хук у щелепу. Чистий нокаут.
Але тріумфувати перемогу було рано. Подкравшийся праворуч веснянкуватий молодчик спробував рубанути супротивника ребром долоні по сонній артерії. Петер різко відкинувся назад на мармурову стільницю, підтягши ноги до грудей. Потім щосили викинув їх уперед. Не хлопець, що очікував удару, відлетів метра на три й розтягся на асфальті. У ту ж секунду над вухом Гроота просвистів пивний кухоль. «Проти артобстрілу я неспроможний»,- подумав він, закриваючи особу й голову руками.
Однак другого «пострілу» не пішло. Коли Петер обережно відняв руку, то побачив, що двоє дужих селян міцно тримають останнього із що нападали.
Про происшли в АНИВ довідалися від Иоки, і Петеру, як він сам визнав, зовсім справедливо влетіло по перше число. Зате, коли обговорювали, кого призначити керувати патрулями під час загальнонаціональної антивоєнної маніфестації, кандидатура Гроота пройшла без заперечень.
Зі світанком Петер і його помічник Бернард Хойвек відправилися розводити патрульних по ділянках навколо Музеумплейн і площі Дам. Робилося це про всякий випадок. В АНИВ ніхто не сумнівався, що ліваки й наці й носа не висунуть. Адже в маніфестації буде брати участь не менше ста тисяч. Куди цим горлопанам проти такої сили...
Правда, прогноз не виправдався. Амстердам, що прийняв естафету, що почав Бонн і підхопили Париж, Брюссель, Рим, Лондон, зібрав рекордне число прихильників миру - цілих полмиллиона! На його вокзали в суботу поза розкладом з усією Європи прибутку 35 спеціальних «поїздів миру» так, крім того, понад 2500 автобусів з маніфестантами.
Демонстрації взагалі не рідкість для голландської столиці. Але такого Амстердам ще не видал за свою більш ніж 700-літню історію. З раннього ранку по вулицях і набережним, ведучим до Музеумплейн, потекли людські струмочки. ДО 10 годинників весь центр затопило справжнє повіддя, повністю паралізувавши рух транспорту. А трамваї, змушені зупинятися за цілий кілометр, висаджували всі нові й нові юрби святково одягнених людей.
Петер Гроот і Бернард Хойвек вирішили влаштувати свій КП у лівого крила Державного музею. Якщо буде потреба звідси можна відразу вийти на набережну Стадхоу-Дерскаде, а потім добратися до будь-який точкистарого міста.
ДО 11 годинників півкілометровий прямокутник Музеумплейн повний народу. Вся площа, немов квітами, посипана яскравими плакатами й транспарантами. Особливо багато чорно-жовтих емблем антинейтронного комітету й плакатів, на яких енергійна дама середнього років, що символізує Європу, рішучим стусаном викидає американські ракети зі свого будинку. Не обділений увагою й президент США. Петер з Бернардом від душі сміються, дивлячись на плакати з його зображенням. От Рейган з лотком торгує вразнос ядерними боєголовками. На іншому він зосереджено розкурює величезну сигару у вигляді ракети. На третьому поливає з лійки садок, що йде за обрій, у якому рядами стирчать із землі «Першинги».
На величезній естраді, спорудженої під готичними башточками Державного музею, починається концерт. Співаки, актори, танцюристи поміняють один одного. Люди на Музеумплейн коштують так щільно, що важко зрозуміти, як вони ухитряются аплодувати виступаючої.
Незадовго до початку мітингу Гроот і Хойвек залишають площу. Потрібно перевірити, чи всі в порядку в хлопців, що патрулюють уздовж обох маршрутів, по яких незабаром рушать демонстранти з Музеумплейн. На Стадхоу-Дерскаде Петер звертає ліворуч, а Бернард праворуч, домовившись зустрітися за Королівським палацом на площі Дам.
Однак уже на початку Нассаукаде Гроот зрозумів, що далі йому не пройти. По набережній назустріч повільно й урочисто рухався нескінченний людський потік. Непосвяченому могло здатися, начебто йде народна гулянка. Якби тільки не були так серйозні особи й не піші й велосипедні поліцейські патрулі, що супроводжують колону. І звичайно, не гасла й плакати, високо підняті над головами. На різних мовах вони вимагають, призивають, затверджують: «Європа не буде полем бою!», «Рейган, заберіть свої ракети!», «Геть ракетно-ядерні плани НАТО!» Слідом ідуть троє солідних чоловіків у генеральських мундирах, що жонглюють «Першингами» і «Мінітменами». За ними трохи демонстрантів у похоронних саванах несуть атомну боєголовку.
Намагатися перечекати потік демонстрантів було даремно. Петер вирішив перебратися на іншу сторону каналу Сигель, а далі шукати обхідний шлях.
Провулок, у який він згорнув, привів би в захват будь-якого туриста. Вузьким трьох- і чотириповерховим будинкам із червоної цегли, впритул притиснутим друг до друга, було ніяк не менше двохсот років. Про це говорили балки, що виступали з-під черепичних дахів, із блоками, за допомогою яких у квартири піднімали меблі й важкі речі. Поруч із перехрестям у входу в підвал висіла стародавня вивіска «Вода й вогонь продаються», хоча по ранках господарки давно вже не бігали купувати окріп і палаючі вугілля. Іншим часом Петер обов'язково б зупинився, щоб розглянути її. Але зараз потрібно було поспішати.
Гроот машинально глянув праворуч і застиг на місці. По пустельному провулку з боку Еландграхт котив сірий «вольво». Петер вискочив на бруківку й запекло замахав руками: адже рух у Старому місті на час маніфестації заборонено! Але машина не зупинилася.
Коли вона наблизилася, юнак з подивом виявив, що в кабіні нікого немає. Петер чув, що іноді автомобілі, припаркованние на набережних, самі скачуються в канали - здають гальма. Однак тут гальма явно були ні при чому: «вольво» із працюючим мотором кимсь спеціально пущений по цьому пустельному провулку, щоб урізатися в демонстрантів, що йдуть по Розенграхт, і викликати паніку. Сама справжня провокація!
Не роздумуючи, юнак кинувся до машини, рвонув передні дверцята й... полетів на бруківку: зненацька легко розгорнувши, вона збила його з ніг. Від удару об брущатку він, видимо, на мить знепритомнів. Коли Петер підняв голову, «вольво» був уже метрах у тридцяти. Жахливо боліла вся спина, перед очами миготіли чорні мушки. Але він змусив себе встати й, накульгуючи, побіг за машиною.
Гроот наздогнав її лише в наступного перехрестя. До Розенграхт залишалося всього два квартали, і діяти випливало напевно. Порівнявши з відкритими дверцятами, Петер ухопився правою рукою за підголівник і плиском метнувся на сидіння. Він навіть не подумав, що може зламати руку або розкроїти чоло. Головне - зупинити «вольво».
Під ногами були дві педалі. Яка з них гальмо, Петер не знав і тому нажав на обидві відразу. Педалі слухняно вдавилися в підлогу, але машина продовжувала котитися. «Треба висмикнути ключ запалювання»,- згадав він і потягнувся до панелі. Ключа в гнізді не було. Ручка перемикача швидкостей не
рухалася, скільки Гроот не смикав її.
І тоді, почуваючи, як їм опановує розпач, Петер крутонув бублик. «Вольво» різко вильнув убік. Пролунав дзенькіт биткого скла, противний скрегіт металу, що мнеться, і машина завмерла, уткнувшись у стіну будинку.
У тиші, що наступила, за спиною Петера раптом пролунало голосне, виразне цокання. Здивований, він перегнувся через спинку: глибоко вдавившись у сидіння, там лежав великий зелений ящик з безліччю отворів на бічних стінках. На верхній кришці в центрі був круглий циферблат, як на старому будильнику. Придивившись, Петер виявив, що циферблат повільно обертається під прозорим ковпачком. У нього мурашки побігли по шкірі: «Бомба з годинним механізмом!»
Тик-Так, так - цифри стрибками проходили повз червоний ризки.
...Шість... п'ять... чотири...
Мигнула думка, що, якщо вискочити з кабіни й кинутися на землю, може бути, удасться врятуватися. Але Петер був не в силах ворухнути ні рукою, ні ногою.
...Два... один... нуль!
Пролунало голосне клацання. Майже одночасно з отворів у стінках ящика забили сизі струмки їдкого диму.
«Усього лише димова шашка!» - Гроот готовий був кричати від радості. Добре, що вона спрацювала тут, у провулку, а не в юрбі на Розенграхт. У паніці, що піднялася, не обійшлося б без жертв. Саме на це й розраховували покидьки, що пустили «вольво».
Сльози застеляли ока, дихати ставало усе сутужніше. Але Петер гарячково крутив ручки, одне за іншим піднімаючи скла. Полузадохшийся, він вивалився назовні й захлопнув дверцята. Усе. Кабіну моментально заповнив дим, немов її набили брудною ватою. Тепер це було вже не страшно.
Увечері у зведенні новин Петер Гроот із задоволенням вислухав заяву представника поліцейського керування Амстердама, що той зробив кореспондентам: «У маніфестації брало участь полмиллиона людин, але за весь день у місті не було ні одного інциденту. Якщо не вважати, що на лотку в рознощика бутербродів і прохолодних напоїв лопнула пляшка з газованою водою».
У переданому слідом за цим репортажі з голландської столиці Петер звернув увагу на повідомлення кореспондента американської телекомпанії Ен-Би-Си Мелори: «Сьогодні в Амстердамі пройшла сама потужна антивоєнна демонстрація в Західній Європі за весь післявоєнний період... Якби президент Рейган був тут, він навряд чи залишився б задоволений. Стародавнє місто перетворилося в арену масового протесту проти гонки озброєнь, проти ядерної зброї. До такого протесту важко не прислухатися».
На прaвах реклaмы:
kvh tracvision a7 . наружная реклама недвижимости . фз защита персональных данных . bdbd отзывы .