Популярні країни для відпочинку
Лісова казка ... у місті.
Я потрапила в ці краї зовсім випадково: шукала місце для відпочинку, безпосередньо пов'язаного з лікуванням. З ряду причин, про яких умолчу, Швейцарія, Франція й Баден-Баден відпали в першому ж турові. Майже зупинивши вибір на Карлових Варах, я раптом довідалася, що тепер це – курорт для дуже багатих нових росіян, де навіть воля пересувань подекуди обмежена приватною власністю. І отут Інтернет «глюкнул» і видав щось принципово нове. Що насправді виявилося не просто забутим, а мало кому відомим старим.
Містечко Друскінінкай розташований на півдні Литви, на правом бережу ріки Нямунас, те- є Німану. 130 км від столиці - Вільнюса, і повне враження того, що перебрався, ледве чи не на іншу планету. З усіх боків курорт оточений лісами, здебільшого хвойними, крутий лівий беріг Нямунаса захищає його від північних вітрів, тому тут немає різких коливань температури, а однойменний курорт функціонує цілий рік. Тут завжди м'який і приємний клімат: середньорічна температура повітря +7,5C, відносна вологість - 70, переважають західні й південно-західні вітри.
Про м'якість клімату й відсутність перепадів температур свідчить і те, що тут визрівають персики, абрикоси й виноград, а в садах і на галявинах перед будинками росте безліч усіляких квітів, що цвітуть до самої зими. Місто буквально потопає в зелені.
Природа Друскінінкай унікальна, успокаивающе діє на нервову систему, стимулює тонус м'язів, активізує вегетативні функції організму. Через відсутність промисловості повітря тут незвичайно чисте. Активна ізоляція, масиви хвойних лісів радіусом до 30 км, із трьох сторін навколишні курорт, ріка Нямунас, стрімка річка Ратничеле й околишні озера створюють зовсім незвичайну атмосферу.
У всякому разі, що мучила мене довгі роки безсоння вилікувало миттєво: у перший же вечір я ледь донесла голову до подушки о пів на одинадцяту вечора, що для мене – принципової сов – практично нереально. Але коли у відкриті двері балкона мого номера заюшила хвиля густо настояного на хвої, травах і озерної свіжості повітрі… Коротше, снотворне я прийняти забула.
Як забула й про те, що ще кілька днів назад, удома, у Москві, не могла пройти більше п'ятисот метрів без того, щоб не задихнутися й знесиліти. На другий день після приїзду, благо процедури ще не починалися, я збігала ( так, так, я не обмовилася – збігала) із санаторію, розташованого у двох кілометрах від містечка, подивитися місцеві визначний пам'ятки. І переконалася в тому, що гуляти по вимощених (навіть у лісу) плитками доріжкам, зовсім не важко, а, навпаки, легко й сладостно. Що дивно тихе, чисте й не занадто багатолюдне містечко діє на пошарпані нерви не просто цілюще, а волшебно-исцеляюще.
Напевно, це ще й незримий вплив історії. Тисячоріччя назад на місці Друскінінкаю простиралося море. По закінченні багатьох століть там, де колись шумів морський прибій, і накопичувалася сіль, сформувалися мінеральні й грязьові джерела, здавна відомі своїми чудодійними властивостями.
По переказу цілющу силу мінеральної води відкрив лікар Сурутис ще в XVII столітті, що жило в тутешніх глухих лісах, який і став лікувати хворих цією "живою водою", заклавши підстави для розвитку курорту Друскінінкай. Поголоска про чудодійну воду поширилася по всій окрузі, і в 1794 році король Польщі - Станіслав Август видав декрет, що оголосив землі навколо Друскінінкай – заповідною лікарнею. Цей рік уважається офіційною датою підстави курорту.
Так що монархи теж пеклися про здоров'я своїх підданих. І не тільки своїх, як потім з'ясувалося. Правда, пам'ятника польському королеві не поставили, поставили пам'ятник першому литовському великому князеві, який задовго до Станіслава-Августа відкрив можливість істинно по-королевски відпочити серед озер і сосен Друскінінкаю. І тоді ж був зведений невеликий храм, що пізніше змінився костьолом червоної цегли в стилі нео-готики.
Неподалік від нього коштує точно вишедшая з російської народної казки біло-блакитна дерев'яна православна церква, побудована ще в минулім столітті. Поруч – музей-садиба М.К.Чюрлениса, іменем якого названа головна вулиця міста – рідного міста всесвітньо відомого композитора й художника. Майже всі збережені дерев'яні будови міста прикрашені різьбленням, та й сучасні художники й скульптори чимало попрацювали над прикрасою міста.
Донині Друскінінкай – це не тільки курорт для людей, що страждають різними недугами, цей загублений серед лісів і озер чарівний куточок здатний наповнити свіжістю душу й тіло. Це самі грибні в Литві лісу, а незліченні озера, у яких плавають окунь, короп і навіть вугри, удосталь водяться раки - відмінне місце для риболовлі. Найчистіше іонізоване повітря, купання й спокійні неспішні прогулянки по лісу… Господи, як говорять: один би день так пожити.
Єдиною визначний пам'яткою Литви, якої я так і не побачила, виявилися… вужі. У загальному- те, слава Богові, відношення до цих створень у мене, м'яко кажучи, неоднозначне. На відміну від литовців, які просто обожнюють таку от казку-легенду:
еГЛЕ - КОРОЛЬОВА ВУЖІВ
Одного разу ввечері три сестри купалися в озері. От вони наплавалися, нахлюпалися й вийшли на берег. Дві старші одяглися, а молодша - її егле кликали - тільки руку простягнула до сорочки, раптом хтось як засичить на неї! Подивилася егле - це вже забрався в рукав.
-Іди ладь! - закричала дівчина.
-Пообіцяй, що підеш за мене заміж, - піду, - сказав уже людським голосом.
А егле вже залишилася одна на березі. Сонце зайшло, зовсім стемніло.
-Милий уже, віддай сорочку! - просить вона.
-Назвися моєю нареченою.
-Ну, добре, - крикнула егле, - будь по-твоєму!
На інший ранок села егле у віконця пряжу прясти. Про вужа й думати забула. Раптом у дворі шурхнуло, засичало. Глянула дівчина в оконце, так так і обмерла: Повний двір вужів! Сичать, ізвиваються. А три самі більші, самих товстих уповзли на поріг, крізь щілинку під дверми в будинок прослизнули й говорять батькові з матір'ю:
-Прийшли ми сватами від самого царя озерних вод. Споряджайте вашу молодшу дочку. Вона за нашого пана обіцяла заміж піти.
Що отут робити? Нехай хоч цар, а однаково гад повзучий, уже холодний, - як за такого улюблену дочку віддати! Та й відмовити не можна - сама дівчина слово дала.
Підійшли до озера. Вода в озері запінилася, забурлила й відринула від берега. А на прибережному піску юнак з'явився - ставний, гарний, у багатому одязі.
-Я наречений твій, - сказав егле юнак. - Кличуть мене Жолтис. Для інших людей я вже, що по землі ізвивається, а для тебе, дівчина, скинув я зміїну шкіру, тобі однієї відкрив своє ім'я. Полюбиш мене, красуня?
-Полюблю, - сказала егле, - буду тобі вірною дружиною.
З тих пор дев'ять років минуло. егле народила своєму чоловікові двох синів і дочку. Добре жилося егле. І діти вдалися - ласкаві, слухняні, і чоловік її любив і берег. Тільки от занудьгувала егле по рідному будинкові.
Просить вона чоловіка:
-Відпусти мене, Жолтис, додому погостювати, батькові з матір'ю показати наших дитинок. Погана та дочка, що батька й мати своїх забуде навіки.
-Будь по-твоєму, - говорить Жолтис. - Тільки більше дев'яти днів не гості, і дивися, як назад підеш, щоб ніхто тебе не проводжав. Стань на березі й поклич мене так:
Якщо живий мій друг безцінний, -
Забурли, вода проточна.
З безодні бризни, піна,
Піна біла, молочна!
Якщо ж милий мий убитий
І в безодні темної плаває, -
Над волною закипить
Піна червона, кривава!
От радості-те було, коли егле зі своїми дітьми в рідний будинок постукалася!
Батько й мати дочкою так онуками не намилуються, брати, сестри з егле не наговоряться. Тільки незабаром брати стали сестру вмовляти:
- Відмовся від чоловіка, залишайся з нами навіки.
егле відповідає:
-Не справа ви, брати, говорите. Як дружині від живого чоловіка відмовлятися, як дітей рідного батька позбавити! Прийде чоловік за мною скоро, я сама з вод озерних його викличу.
-А як ти його викликати станеш?
-Не вам його кликати, не вам про те й знать. А мене не запитуйте, не скажу.
І від синів дядьки нічого не добилися. А дівчинка маленька злякалася їхнього гніву й усе розповіла. А ті побрали коси, пішли до озера й зробили злу справу.
У той же день егле зібралася назад до чоловіка. У порога з усіма попрощалася, нікому проводжати себе не дозволила. Підійшла вона з дітьми до озера, стала на бережку й сказала слова заповітні. Отут сколихнулися озерні води, піною спінилися. Так не біла піна на хвилях гойдається, не біла, як молоко, а червона, як кров.
Заплакала, заридала егле. Потім обернулася до дітей і сказала:
-Немає в нас ласкавого батька й коханого чоловіка. Нехай же збудеться, як скажу.
І перетворився старший син у дуб високий, молодший - у ясен, а дочка - у трепетну осику. Сама ж егле стала над озером темною ялиною.
З тих пор і повелися на землі ялина, дуб, ясен і осика. Сумною вдовою хилить ялина свої галузей долу. Ледве дохне вітер - тремтять, точно від страху, в осики дрібні листочки. А в дуба й у ясена стовбури міцні й тверді, як серце вірної людини.
Вужі, напевно, ще спали: весна цього року запізнилася. Жалко, я б не відмовилася стати якщо не королевою, те хоча б просто жителькою цього незвичайного тихого містечка, де пахне хвоєю й річковою водою, а на озеро під моїм балконом у санаторії «егле» щоранку прилітала пара білих лебедів…
Ну, і кому після цього потрібний знаменитий турецький берег? Жалко тільки, що Литва – це вже практично закордон, просто там ще дуже багато говорять російською мовою, а живуть і поводяться – як європейці.
Не вірите – поїдьте самі. Усього-Те ніч у поїзді…
Автор: Світлана Бестужева-Лада
На прaвах реклaмы:
Строительство бассейнов под ключ - гидромассажные бассейны. . песок мелкозернистый . платья 2012 весна . Установка замков металлические двери. Установка металлических дверей.