Популярні країни для відпочинку
Лондон - "пропиваючи молодість у Сохо..."
Мене завжди цікавили, чому олігархи воліють іншим світовим столицям саме це місто. Начебто б дощово, мрячно й взагалі - «вівсянка, сер»... Але, з'їздивши на тиждень у столицю Великобританії, я усвідомив, що й сам не ладь би оселитися отут, щоб пропивати молодість у Сохо. Справа залишилася за малим - заробити мільйон-іншої, щоб вистачило на проїзд у лондонському суспільному транспорті.
ПОЇЗДКА ЗА ПЛАНОМ
З Києва лондонська інфраструктура туризму виглядає просто чудово. Для людини, що готується без підтримки турфирми провести тиждень у столиці Великобританії, відповіді на будь-які питання можна знайти, не виходячи з будинку. Наприклад, свій готель я знайшов за допомогою пошукової системи www.venera.com ---і сайт показує місце розташування готелю на карті Лондона, що для відрядного просто знахідка. Покопавшись в Інтернеті, я навіть визначив, який суспільний транспорт мене до цього самого готелю довезе. Навіть розклад руху автобусів указують, буржуї! Квитки можна купити прямо через Інтернет.
Єдине, що викликає легке роздратування в душі, це ціни. Двозірковий готель ---і $100 за ніч, проїзд із аеропорту Гатвик у Лондон ---і $30... Мені чомусь дуже схотілося подивитися, як наші люди з уряду тусуются в Лондоні на $1000 у тиждень, а потім пишуть свої постанови. Я взяв із собою вдвічі більше відрядного нормативу ---і й те наприкінці поїздки почував себе досить сковане. Але не будемо забігати вперед ---і по-справжньому я відчую своє тяжке становище набагато пізніше. А поки я перебуваю в райдужному настрої, наближаючись до столиці Великобританії по повітрю...
ПІД КОВПАКОМ СТОЛИЦІ
Говорять, мені дуже сильно повезло з погодою... Березневий старий Лондон виглядав набагато краще що тільки освободились від снігу й тому неохайного Києва. Залиті сонячним світлом зелені поля британської столиці, бликующие в ілюмінатор на посадці, після грязно-сірих київських пейзажів дивним образом піднімали настрій. Заряд бадьорості зберігається до того моменту, як переді мною вибудовується низка людей, що готуються до паспортного контролю. Громадяни ЄС і Великобританії вибудовуються ліворуч. Усякі інородці, включаючи громадян України, ---і праворуч. На моїй правій половині в основному чорно- і жовтошкірі особи в кількості, здатному затримати черга на годину. Так і є ---і до офіцера-прикордонникові я попадаю мінут через 40, і ще мінут 10 витрачаю на шаблонові відповіді типу «хто, куди й навіщо». Разом: бита година, щоб вступити, нарешті, на землю її величності. Використовуючи запису в блокноті, зроблені ще в Києві, легко відшукую вихід до лондонського експреса, і вже через 30 мінут різношерста юрба виносить мене на вулицю поруч вокзалу «Вікторія». Все строго, чинно й шляхетно. За допомогою поліцейського знаходжу зупинку потрібного мені автобуса й зіштовхуюся з першою проблемою. На відміну від європейських квиткових автоматів, лондонські купюри не приймають і здачі не дають. Вирішити проблему вдається за допомогою вуличного торговця їжею, що розмінює мені купюру на монетки, зі співчуттям качаючи головою. Звичайно, $4 за квиток ---і це не мало, але хіба можуть знехтувані гроші поламати кайф людиніі, що перший раз у житті їде на двоповерховому автобусі? Звичайно ж, немає!
Реально обламати настрій може тільки 2*-ний готель у центрі столиці Великобританії. Коли я побачив це чудо під гордою французькою назвою Averard, мені стало трішки не по собі ---і єдиний облуплений будинок у всьому кварталі. Шокова терапія виявилося корисної, інакше мене б точно вистачив дідусь Кіндратій, коли темношкіра покоївка відкрила переді мною двері мого «номера». Дотримуючи цензури, його можна описати як сірникова коробка, що використовували як попільницю. У всякому разі, пахне саме так. Житловий простір 2х2 метри, на якому вміщаються ліжко, тумбочка, стіл, стілець, шафа й вигадливе крісло (було б гамбсовское ---і відвіз би в Київ). Крок уперед ---і і я біля вікна. Крок назад ---і біля туалету. Добре хоч, клаустрофобією не страждаю... А навіть якби й страждав припадками, однаково вмерти в Лондоні на самоті не реально. На карнизі прямо проти мого вікна стирчить камера. Працює вона чи ні, доподлинно не відомо, але те, що полювання плювати з вікна й кидати недокурками в перехожих відбиває, ---і це 100%. У своєму номері всевидючого ока я не виявив, але зовсім не факт що його там не було (особливо в туалеті, тому що там курити заборонене). Дійсно, весь Лондон таки утиканий камерами спостереження. Вони стежать за всіма ---і водіями, пішоходами, пасажирами автобусів, таксі й метро. З одного боку, спокійно на душі, а з інший ---і увесь час тягне плюнути на бруківку, щоб з'ясувати, а чи дійсно вся ця наглядова техніка працює...
ПАРКИ ---і ДЛЯ ОЛІГАРХІВ
Перші кроки по Лондону як турист мені пощастило зробити по Гайд-Парку, що хтось вдало розбив прямо напроти мого готелю. Парк дійсно королівський ---і величезні зелені галявини, які можна топтати, що снують прямо під ногами білки й вальяжние кролики. Для повноти антуражу загального спокою й благоденства не вистачає тільки Бориса, що прогулюється по алеях, Березовського, хоча, говорять, він теж любить заглядати в Гайд-Парк і качатися на коні по спеціальних доріжках. Мені, на жаль, спостерігати цю чудову картину не вдалося ---і я квапився до Букингемскому палацу, щоб встигнути на зміну варти. Хоча, загалом, зрячи квапився. Видовище це досить жалюгідне ---і рушничні прийоми й постава гвардійців королеви на порядок нижче, ніж у вартових мавзолею Леніна. Кроме того, если в Москве сапоги караульних взлетают вверх чуть ли не перед носом туристов, то от забора Букингемского дворца до гвардейцев добрие 50 метров, поетому красоту зрелища оценить довольно сложно. Гораздо интереснее наблюдать за всей процедурой со сторони. Например, с балюстради фонтана королеви Виктории, откуда, неспешно куря сигаретку, можно понаблюдать, как счастливчиков из первих рядов медленно, но верно вжимают в ограду неудачники из рядов задних. Англия Англией, а правила базарной толкучки везде одинакови, сер!
Від захоплюючого видовища мене відволік взвод кінних улан у червоних плащах, коні яких мірним кроком рухалися кудись убік Уайтхолла. Поки я дріботав за ними, встиг насолодитися незвичайною картиною ---і слідом за конями зі швидкістю 5 км у годину рухалася постійно, що збільшується низка, машин. Інстинкт киянина підказував мені, що через секунду повинен з'явитися якийсь фраер на Land Cruiser'е, що сиреною зжене цих делегатів ковбасного цеху на узбіччя. Ан немає ---і традиції не дозволяють джентльменам на залізних конях кривдити своїх предків... Маневри улан на плацу перед казармою Уайтхолла виявилися такі ж нудними, як і рушничні пасажі гвардійців королеви, тому я поспішив далі.
Ніж довше я гуляв по вулицях Лондона, тим більше саме місто закохувало мене в себе: розкішна архітектура, шарм і чарівність ---і все це робить вотчину англійських королів непереборної. До ансамблю будинків Парламенту й Вестмінстерського абатства я прибув уже в повній нірвані й із широко розкритими від вражень очами. Подивившись на Биг-Бен і величезна черга бажаючих потрапити в будинок старого парламенту, я відправився до входу в абатство. Людей тут було поменше, і буквально через 5 мінут я проникнув усередину, обмінявши $20 на вхідний квиток. Ну, що я можу сказати... Ваганьковское цвинтар англійського розливу, на якому замість братух ---і пам'ятники покійним підданим різних величностей, левову частину з яких я не знаю. Якщо перший десяток склепів ще викликає якийсь скульптурно-пізнавальний інтерес, то через 20 мінут шумування від однієї могили до іншої починаєш нудьгувати. Цвинтар ніколи не був веселим місцем, навіть якщо на ньому похований Байрон... Тому нітрохи не вагаючись, я проміняв холод абатства на вологі пориви вітру з Темзи й кружечок на колесі огляду, що називається «Око Лондона». Півгодинний вояж у скляній капсулі дійсно коштує витрачених на нього $30 ---і до зачарування Лондона пішохідного додається відчуття польоту над дахами його будинків. Крім того, я переконався, що добратися до Тауера пішки мені не вдасться, і відразу після «польоту» відправився вивчати транспортну мережу Лондона.
Виявилося, що за $10 можна придбати квиток, що буде дійсний на автобус і метро протягом доби, починаючи й закінчуючи часом 4.30 по ранку. Карту руху поїздів підземки я взяв на стенді на одній зі станцій метро, а схему проїзду автобусів ---і в «Центрі туристичної інформації» на Трафальгарской площі. Поїздка від колони адмірала Нельсона до Тауера на double decker (двоповерховому автобусі) зайняла в мене 30 мінут і дозволила по ходу визначити координати Банку Англії й Собору Святої Підлоги, до яких я вирішив обов'язково повернутися по дорозі назад. Сам же Тауер мене не впечатлил ---і скромна сіра міцність, шість воронів з підтятими крильми в клітці й усюди ---і юрби американців, що жують якусь гидоту з фаст-фуда. Скориставшись своєї непомітної на тлі американців зовнішністю, мені вдалося примазатися до екскурсії, що проводив якийсь важливий сер для малолітніх телепнів з Техаса. За годину я розібрався, який король за що й кого стратив, чому охоронців Тауера називають Beefeater, а також усвідомив, що крім колекції корон, інкрустованих дорогоцінними каменями, дивитися в Тауере не на що. Якщо відкинути історичні манси ---і звичайна середньовічна міцність, яких у Чехії або Німеччині можна зустріти десятки.
ГЛАМУР ---і ДЛЯ ПІДЛІТКІВ
Нічний Лондон ні в чому не уступає своєму денному близнюкові. Правда, це зовсім інше місто, що легко міняє манірність світла на розгул ночі. У будні дні гарячою крапкою нічного життя був, є й буде район Сохо. Причому виглядає він зовсім не так, як малює його уява людини, що привикли розуміти під поняттям «гламур» київських недолітків, транжирящих батьківські гроші в «Декадансі» або «Арені». Сохо ---і це правильний гламур. Я б навіть сказав ---і беспонтовий: починаючи від Пикадилли й закінчуючи провулками Майфейр, Сохо утиканий барами, інтер'єр і ціни яких утруть ніс кожному з київських закладів. При цьому зовсім не важливо, який шинок ви виберете на сьогоднішню ніч ---і gay або straight, ---і ніхто й пальцем вас не торкне. Звичайно, тільки якщо ви не в кроссовках. У спортивному взутті в бари Сохо не пускають. Не гламурно! Гламурно для мешканців Сохо ---і це приодеться в несмачно-американському стилі й повільно накачуватися коктейлями під легкий house, доводячи себе до стану «нестояння». Причому укластися у свою дозу потрібно обов'язково до 3 годин ранку ---і в цей час години більшість нічних барів закривається, а молодь розбрідається в пошуках найближчої зупинки нічного автобуса.
Якщо в такому гламурном вигарі ви дотягнете до вихідних, те, не барячись, відправляйтеся в один з нічних клубів англійської столиці. І в цій сфері Лондон «поперед планети всієї». Причому не стільки по музиці, скільки по кількості наркотиків на душу клаберов. На шляху в Ministry of Sound мене тричі зупиняли браві хлопці. Двічі ---і негри, щоб продати ХТС, і один раз ---і поліцейські, щоб спробувати знайти його й відібрати. Такий дохідний поділ праці на безвідхідному виробництві по-англійському. Хлопцям, до їхнього жалю, не повезло ---і мене в клубному заході цікавило тільки виступ Moby, якого я вперше почув у якості диджея ---і й не розчарувався...
До речі, гроші в столиці Великобританії витікають як вода крізь пальці, тому будьте на чеку й завжди майте із собою резервні 20 фунтів на дорогу додому. Інакше ризикуєте завершальну частину свого візиту проходити по Лондону пішки, харчуючись у супермаркетах, ---і як я.
На прaвах реклaмы:
стальные двери . . Корпорация РБС москва . . двери межкомнатные москва . . паркет художественный контакты . . ламинат 33 класс большой магазин.