Волрекс-Турне - відгуки туристів про країни світу і відпочинок за кордоном

Розповідь про першу й, звичайно ж, не останній поїздці на гірські лижі в Приильбрусье, про тім НАВІЩО і ЯК їхати в це красивейшее місце відпочинку чомусь забуте туристами.

Нарешті, я викрал пару мінут для того, щоб постаратися передати Вам хоч крихітку того почуття, що народилося в мені під час моєї останньої відпустки, що я разом зі своєю коханою дружиною й друзями провели на одному із красивейших місць нашої Батьківщини - Приильбрусье. Відразу прошу прощенье за відсутність ряду розділових знаків, особливо значеннєвого типу (лапки та інше), упевнений, ви самі розставите все правильно, тому що всі ми з Вами жителі однієї країни й маємо справу з одними й темі ж проблемами.

Тому в цій історії Ви зможете уявити собі як живуть місцеві жителі Північного Кавказу, довідаєтеся їхній побут, традиції (хоча традиції: Беслан, Буденовск, Нальчик) Ви вже знаєте; довідаєтеся про те, як виживають ті відважні туристи, які, не боячись ні чорта, ні снігу, ні морозу все-таки, зневажаючи всіма правилами й постулатами нормальної чисто «европийской» життя, все-таки їдуть і їдуть туди знову й знову, а от назад... мінута мовчання тим відважним... Летять літаки - привіт Ельбрус, пливуть пароплави - привіт Чегет, ідуть паровози - привіт Кавказ.

Виїхали ми зі славного міста-героя Смоленська в середовище вночі, четвер витратили для того, щоб екіпіруватися встаткуванням, що у нашім місті на жаль відсутній. У магазині із приємною назвою «екстрим», що на Річковому, ми в поспіху за півгодини купили маски для майбутнього карнавалу (у простолюд - лижні окуляри). Про необхідність таких окулярів в обраному нами місці відпочинку я довідався прочитавши итернет-форуми. У такий спосіб до 20.00 ми були вже повністю укомплектовані й заправлені. Поїзд нам відразу сподобався, горіли всі лампи, через одну, місця в нас були нехай і бічні, зате свіже повітря переповняло вагон, засмоктуючи із собою й свіжий сніг через вузькі ущелини в рамах. Підлога, що тричі в день промивали мокрою ганчіркою, нагадував мені палубу старого корабля. Намоклий і розмазаний бруд апетитно смотрелась особливо під час їжі. До нашого величезного подиву ми не побачили жодного людини з особливо довгим багажем. Це нас початок турбувати, може ми сіли не в той поїзд? - початок народжуватися в наших розумах. Але за пару мінут до відправлення, все-таки двоє чоловік зайшли із заповітними довгими сумками. Якби Ви могли собі представити, наскільки нам полегчало.. Далі через пару годин, прислухавшись до чужих розмов - люди говорили голосно й не приховували своїх емоцій про їхній колишній досвід катання з гір на лижах/бордах, ми, остаточно заспокоївшись, лягли спати. Але одне питання не переставало мучити мене - де ж всі ті запеклі гірськолижники, які отут, на форумі, там интригующе й захвативающе описували свої «подвиги»?

Також ми не встигли зарядити мобільний телефон коли збиралися, але зміркувавши, що при зарядці він споживає менше енергії, чим бритва, попросили зарядити його в провідника. Ми були горді за наші російські нації - почувши від провідника, так, звичайно допоможу за 50 руб. за зарядку. Як уміло вони перейняли досвід своїх єврейських колег . При застеленні пастелі я не виявив подушки. Відповідь провідника знову не дав мені вмерти з нудьги: «..на жаль, у нас на Україні такий народ, що тирит подушки з поїздів, тому ж питанню й немає(на всіх) ковдр. Зима ж - усім не вистачає..» Але ми з розуміємо ввійшли в цю ситуацію, і я відібрав подушку в провідника.

Також у нас не викликало ніяких дорікань і те комфортне пересування по території ніколи братній республіці Україна. Було навіть приємно лежати під щілиною зі свіжим снігом і дикимим лементами - «кому горщики, вази, іграшки...» продолжавшие якихось три-четверта година. Все це супроводжувалося акуратною етикою перевірки документів у кількості 7 разів. Ми, як законослухняні, часом интелегентние люди, спокійно ставилися до кожного разу перевірки паспортів. В один з перший такий раз по рації донеслося - «..ми зайшли в 6-ой вагон, пасажири всі сплять, провідник теж...ніхто не підготовлений до зустрічі..»(напевно все-таки треба було б приготувати хліб-сіль, склянка біленької до встечи що перевіряють). Через кілька хвилин усе по тій же рації «.. отут пасажири в 6-м вагоні дибоширят, п'яні, документи пред'являти не хочуть, у бійку лізуть..» Отут те мене й осінило - от воно, напевно, де зібралися всі лижники/бордисти. З тих пор при кожній перевірці документів, ми чули по рації про ставший уже знаменитим 6-ой вагон .

Приїхавши в «оптимальне» час в 5.20 ранки, ми не поспішаючи вийшли з вагона. Відразу було видно, де був 6-ой вагон. Там поруч стояла величезна юрба лижників і купа сумок з різним устаткуванням, включаючи лопати (я такі бачив в инет-магазинах у розділі «протилавинне спорядження»). Постоявши небагато й визначившись із напрямком виходу в місто, ми пішли за групою тих самих «дибоширов». Примітно, що до складу цієї групи входили й особи слабкої підлоги й не одна або дві, а чи ледве не кожна друга! Це приємно радує, що жіновий стать не залишає без уваги зимовий відпочинок. Від однієї із цих представниць слабкої підлоги я просто не міг відірвати око, до чого забавна картина було. Ви тільки представте, іде витончена дівчина років 19-ти в курточці, джинсах і зимових чобітках, під рукою міцно притиснутий сноуборд, а в іншій руці повідець від валізи на коліщатах. Валіза розміром із три дівчинок, колеса давно залипнули снігом. І цей маленький «буксир» завзято тягне свою «баржу». Ми спокійно добралися до аеропорту, у нас від туди був трансфер до готелю, якщо врахувати, що до нього їхати 15 хв. Автобус був у нас в 13.00. В аеропорті все було як у справжній всеросійській здравниці - відсутність опалення, декількох стекол, постійно відкриті двері. 20 років не фарбований і без ремонту аеропорт тепло й приємно нас зустрів. Я відшукав на 3-м поверсі місце для іноземних туристів, і під приводом попити чаю, переніс всі наші речі й ми провели цей час у цьому теплому залі. Саме в цей час по центральному телебаченню в телевізійних новинах показували наш готель Чегет. Було дуже забавно дивитися й слухати фахівців не пам'ятаю якого інституту про те, що з гори Чегет от-от зійде льодовик, що викличе таку лавину, яку Чегет ще не бачив. І ми зізнатися теж :) Прогнози були самі «підбадьорюючі» - прямі-таки від дня на день. Почувши все це, зізнатися чесно в ногах почалося відчуватися якась непевність. Але, як потім говорили місцеві, все це пропаганда конкурентів і вже не перший рік! Нарешті, приїхав наш автобус марки ЛАЗ, і ми, поринувши в нього, відправилися в 13.30 убік готелю. Дорога нам дуже сподобалася, автобус не опалювався й дорога зайняла всього 4 години. Види з вікон були фантастичної краси, раз у раз виднілися покажчики: Нальчик, Беслан, Моздок, Грозний, Владикавказ, Буденовск. У виправдання помічу, був багато блок-постів! Але на наших веселих особах було все написано - ми російські туристи - підкорювачі Ельбрусу! Очевидно із цієї причини до нас ніхто не чіплявся. Компанія в автобусі зібралася интелегентная, навіть незважаючи на те, що в студентів був розпал канікул - усі дивилися у вікна на краси Кавказу, у перервах між перекиданням однієї за однією чарок з місцевим коньяком. Відразу хочу відзначити - коньяк у них дивної якості й смаку. Самі вчора пляшку прикінчили, навіть моргнути не встиг оком як скінчився.

Незабаром ми приїхали в готель. Опис готелю явно зайняло б у мене багато часу, але нічого крім тільки позитивних відкликань (крім місця оренди лиж) я сказати не можу. По приїзду, ми заповнили анкети й одержали необхідні документи, ключі, квитки на підйомники гору. Кімната в нас була невелика, але тепла й затишна. На подселение в нас за стіною жили три студента-сноубордиста. Туалет і душ - загальний на дві кімнати. Ніяких дорікань немає. Планування ми вибирали заздалегідь, що подешевше, тому що ми були перший раз і не знали які нам стояли витрати, але можна вибрати й по своїй кишені. У путівку крім проживання й абонементів на підйомники на гору включені сніданок і вечеря. Перша ж вечеря розбила в нас будь-які підозри із приводу недоліку їжі. А сніданок убив взагалі геть-чисто будь-які наміри сумнівів у цьому.

Підбор лиж і черевик зайняв у нас багато більший час, чим ми думали. Я ж взагалі зміг підібрати тільки до 22 годинників і те в сусідньому прокаті. Благо наші сусіди по столі підказали нам гарний прокат. Місце це прямо в підніжжя м.Чегет кафе-прокат «Семерочка». Хазяїн здався нам дуже чималою людиною років 40-ка, розповів нам багато цікавого про ці місця, труднощі життя в цьому районі, спогадах про ніколи існуючу країну й підхід до гірських лиж. Розповідь не залишила байдужим навіть мене, і в моїй душі зісковзнула не раз скуповуючи чоловіча сльоза. Лижі в нього в прокаті дуже якісні й нові, черевики сиділи на нозі як литі. А вночі спалося «без задніх ніг», тому що повітря було свіж і чистим, доносився з гір і соснових лісів. Вставали ми ранком десь в 7, тому що одяг був не як на півдні - плавки й пантофлі, а цілий набір. В 8.30 відправлявся автобус на м.Ельбрус, де, простоявши в черзі біля години, можна піднятися на 3000м ст.Старий Кругозір, а потім ще година й на 3500м ст.Мир, а потім ще 300руб. з носа й на 4200м ст.Притулок-11, але вже не у вагончику, а на спеціальному ратраке, причому тільки в ясну погоду. У нашу ж заметіль ратраки навідріз відмовлялися навіть слухати про можливий підйом і не возили ні за які гроші, оскільки самогубців серед місцевих не найшлося :)

Про те який від туди відкривається вид, я навіть і розповідати не буду - ЦЕ ТРЕБА ПОБАЧИТИ!!!

Перший день ми витратили в ученьях з інструктором, справа кінцева це дороге 500р/година з носа, але куди ж без цього. 1,5 години ми прокаталися в супроводі цього самого гіда по спуску на лижах. Наступного дня наші дівчиська також поміняли лижі на ті з «Семерочки». Набравшись сміливості, наступного дня - ми відправилися прямо на ст.Мир. Але погода була вже не та... Мело так, що видимість була не більше 10м и в такій погоді, укутавшись як на північному полюсі, ми качалися три дні.

Народу в ці дні було небагато, і черга на підйомники була відсутня. Часто бували такі моменти, коли на трасі не було в окрузі нікого, тільки ти, небо, гори, і твої лижі. Через заметіль небо практично зливалося зі сніжним схилом, а тому що траси практично ніде не позначені, у сніжну буру створювалося відчуття, що ти першопрохідник десь далеко на півночі. «Ложкою меду» у цій ситуації було те, що зрідка, відкриваючи для себе всі нові й нові обрії, спереду раз у раз зустрічався знак із втішливою назвою «траса закрита». Пізніше ми довідалися про те, що їм указують лавинонебезпечні ділянки траси.

Ледь з'явившись на ст.Старий кругозір з лижами в руках, контролер з усмішкою запитував: «Є чи ще бажаючі до Миру?» І ми бігцем у міру можливості в лижних черевиках підхоплювалися у вагончик. Щораз, піднімаючись на черговий вагончик, контролер задавав нашим відважним дівчинам той самий питання: «Дівчини, Ви куди? Ви ж змерзнули...» Спускаючись у повному білому мороці, іноді нашій мужності приходив кінець. Дівчиська сідали на сніг і говорили - ...робіть що хочете, викликайте рятувальників, але ми більше нікуди не поїдемо... Віддихавшись і заспокоївшись, протерши окуляри від голову, що обліпив всю, снігу, ми з новими силами спускалися долілиць. І так поки не починало темніти. Щасливі й задоволені, але утомлені й обезмогшие ми верталися в готель...

Удень ми харчувалися в кафешках на горі, там же грілися в камінів, пили чай і знову в бій, інакше це назвати було складно. На 4-й день погода прояснилася й ми почали випробовувати при спуску велике й приємне почуття - кайф. Нарешті, почали використовувати куплену у фотомагазинах фотоплівку, і забивати мегабайти карт пам'яті небаченими раніше по красі видами гір і зображеннями що качалися.

Т.к. катання на гірських лижах у горах на свіжому повітрі вимагає фізичної підготовки, та й саме по собі це не «прогулянка під місяцем», тому після катання, нас завжди тягло в кафі, де ми крім прийняття їжі проводили час у розмовах об тільки що пройдених трасах, приємних і хвилюючих душу й тіло моментах, падіннях - про усім, що викликало в нас почуття впевненості в собі, як великих гірськолижниках.

У перший же день знаючі хлопці підказали нам дуже приємне кафе за назвою «Фарида», але всі називають це кафе FISHER, за назвою рекламного щита компанії на вивісці над входом. Зайшовши перший раз, нам відразу ж принесли меню. У кафі приємно віяло теплом від каміна. Люди в спортивних костюмах і черевиках бурхливо, з використанням жестів різних частин тіл, обговорювали поточний день. Панувала весела, зігрівальна й підбадьорлива нас обстановка. Було не дивно, що практично всі місця були зайняті, тому що годували тут по-справжньому смачно! Але мені так хотілося спробувати кавказькі манти, що, не дожидавшись замовлення друзів, я запитав у Зухри (так кличуть офіціантку в цьому кафі - дуже приємна дівчина) які в них манти - сухі (прісні) чи ні? Не зрозумівши питання, вона, не довго думаючи, відповіла ПРИГОЛОМШЛИВУ фразу, що я в житті ніколи не зустрічав - «давай я тобі принесу одну (мова про одну штуку манти), не сподобатися - так не сподобається». Ледь надкусив шматочок, я згадав той далекий щирий смак цього блюда, що колись давно я пробував на Уралі в селі. Відразу киваючи головою й жуючи шматок, я замахав руками для того, щоб якнайшвидше мені принесли целую порцію - так було смачно! Звичайно, крім манти в меню є багато інших блюд, спробувавши які, я й мої друзі довго будуть пам'ятати той чарівний смак приготовлених м'ясних блюд, величезних порцій насичених і божественних кавказьких супів «Лагман» і «Солянка» (яка по смаку була просто непорівнянна з кафешками наших країв), простих і звичних нам слів «Хичини», але якщо б ми знали як багато в цьому слові для кавказьких кухарів, яка вкуснятина укладена в них у цьому слові, і як наші місцеві «умільці» з однойменної «цукерка» роблять ..воно. А який чудовий у них глінтвейн, а після холодного снігу, так у підмоклій від активних спусків одягу й у лижних черевиках, цей напій, розтікаючись по організму ніс у собі тільки тепло й спокій. Годували в кафі «на забій» і не дорого, зовсім не дорого. Звичайно на повний обід на двох ішло близько 200руб. Порції дуже більші й смачні. Тим часом там же по ДВД транслюють «Лижний икстрим». Було дуже цікаво дивитися як віртуози гірничої справи витворять неймовірні «фокуси» на снігу, а буває й не витворяють, як новачки на гірськолижних курортах освоюють настільки важливий у їхній практиці - перший крок з потрійного крісельного підйомника. Раз у раз у кафі лунали або вигуки, що схвалюють , або сміх що відпочивали.

Для замітки - дуже легко було довідатися новенького в цьому кафі - людин завжди замовляв, і перше, і салат, і друге, і напій з десертом. Справа в тому, що після перший максимум, що могло влізти ще в чоловіка - Хичина!

В обраній нами тургостинице (пансіонат) Чегет і на прилягаючій території є кінотеатр, ковзанка, 2 дискотеки, 3 бари, інтернет, компутерние гамори, настільний теніс, 3 більярди, ремонт лижного інвентарю, лижехранилище, атракціон стрибків у повітря землі на тлі гір - цікаве видовище. Увечері народ качався з гірки на надувних подушках, правда за 2 дні було 10 травм. З катающихся в основному місцеві жителі. Місцеві на лижах звичайно качаються в березні, коли весняне сонечко пригріває сильно, а на верху дівчиська качаються в купальниках, а також до цього часу снігу помітно підсипає, що виключає псування лиж об камені - вони ж практики, а не як ми.

Поруч із готелем побудовано ще багато приватних готелів і на площі перед ними місцеві вмільці «штовхають» продукцію свого агропрома й винпрома, також багато й дешевих і хорошовязанних речей, яких ми набрали на подарунки в достатній кількості.

До кінця нашого відпочинку ми відправилися на м.Чегет, траси там різко крутіше й складніше, ніж на Ельбрусі. Але ми були вже підготовлені погодою й морально не боялися, більше того, нас переповняло почуття впевненості й необхідності перемогти в цьому бої. І ми свій шанс не упустили! Відкаталися до самого закриття, сніг був бездоганним - м'яким і пухнатим, а ми одержали таке задоволення, що дотепер я відчуваю те почуття швидкості, повороти, стрибки й ... те, як я в одну секунду перетворювався у великий білий кому, якщо не зміг удержатися на лижах. Але це коштує того! Ми й не помітили як пролетів тиждень...

Нас ранком уже чекав автобус, який повинен був відвезти нас у той уже полюбився нам аеропорт і в саме оптимально для нас час, тому що відправлявся він в 8.00, а поїзд був у нас в 21.30. Тому ми заздалегідь знайшли попутників, які роздягнули наше загальне почуття любові до гір, снігу, соснам і тому свіжому повітрю. Тим самим, ми змогли провести ще один сонячний і теплий день у горах, сфотографувати багато пейзажів, насолодитися тим, чого ми не побачимо тут. Поїзд нас чекав такий, описувати який не коштує, так він був для мене еталоном російського вагонобудування - добротні рами й скла, особисті поворотні евролампочки для читання, що відключається світло в купі й проході, биотуалет, килим, мікрохвильова піч, збирання салону пилососом, Коротше все те, як і повинне бути в тих самих европийцев. Додому ми приїхали утомлен, щасливі й задоволені, як і повинне бути після самого СПРАВЖНЬОГО відпочинку!

P.S. У висновку я можу сказати тільки одне - я на стільки закохався в гори, що нерідко в сні я можу лицезреть ті сніжні верхівки Ельбрусу, той граючий на висоті під яскравим сонцем сніг, те свіже й солодке повітря, той адреналін у крові літрами вибрасивающийся при спуску в «безодню» і те блаженство, що після відчуваєш, попиваючи кружку гарячого гарного глінтвейну або барбарисового чаю за розмовами із друзями біля каміна в кафі в милої дівчини Зухри.

Краще гір - можуть бути тільки гори!!!

На прaвах реклaмы:
ремонт iphone 3g цена . Боли со стороны спины в области сердца. Резкие боли в области сердца на вдохе. . poe адаптер . . repeater найти цены на сайте . . автоэлектрик выезд москва и область.