Популярні країни для відпочинку
Нейтральна й недоторканна - це Швейцарія...
Перші письмові згадування про жителів сучасної Швейцарії ставляться до II століття до нашої ери. Тоді більша, північно-західну, частина її території населяло кельтське плем'я гельветов, а східну - альпійські племена ретов, що з'явилися родоначальниками сучасних швейцарців. В 58 році до нашої ери гельвети, що почали спробу завоювання нових земель і вторгшиеся для цього в Галлію, були розбиті військами Юлія Цезаря, причому не тільки розбиті, але й повністю підлеглі впливу Римської імперії, що перебуває в самому розквіті. І з того моменту Рим почав перетворювати ці території в укріплену прикордонну зону. Саме навколо військових таборів римлян стали виникати перші міські поселення, становившиеся центрами торгівлі й культури...
Римське панування, що протривало ледве більше трьох століть, закінчилося на початку V століття із приходом на ці землі німецьких племен алеманнов, бургундов і остготов, а вже на початку VI століття майже всі вони були скорені франками й увійшли до складу Франкского держави. Його розділ, що відбувся в 843 році, визначив виникнення територіального розподілу земель на французькі, італійську й німецьку сфери впливу. У середині XI століття ці землі ввійшли до складу Священної Римської імперії, а в 1264 році їхня східна частина потрапила під владу графів Габсбургов, а західна - відійшла до граф Савойским. Але коли Габсбурги спробували об'єднати свої володіння, відбувся серйозний конфлікт, пов'язаний з небажанням лісових кантонів, що контролюють гірські альпійські проходи, що зв'язують Середню Європу з Італією, розстатися з дарованими їм привілеями. Самими непримиренними виявилися кантони Швиц (звідси й вульгарно назва країни), Ури й Унтервальден.
У результаті цієї боротьби 1 серпня 1271 року між лісовими кантонами був укладений так званий «вічний союз» - Хартія Лютри, - саме й ставший основою Швейцарського союзу або Швейцарської конфедерації - самостійної держави в рамках Священної Римської імперії.
Завдяки грамотам імператора Швейцарський союз тимчасово позбувся від впливу Габсбургов. Але останні як і раніше не бажали розставатися з настільки ласим шматком, у зв'язку із чим в XIV столітті не раз уживали спроби завоювати непокірливі кантони, і лише в 1389 році після остаточної поразки від союзних військ у битвах під Земпахе (1386) і Нефельсе (1388) змушені були визнати існування Конфедерації 8 кантонів. У союзі із Францією в Бургундських війнах швейцарці здобували собі славу неперевершених солдатів. І вже в 1513 році Конфедерація нараховувала 13 кантонів.
Однак ні централізованого державного органа, ні адміністрації, ні регулярної армії, ні єдиної фінансової системи Союз не мав до 1798 року. І це породжувало крайню нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих кантонів. Так звані міські кантони явно домінували над сільськими.
На початку XVI століття Швейцарія стає одним із центрів реформаційного руху. Ініціатором його став цюрихский канонік Ульріх Цвингли - один з образованнейших людей свого часу. Він ратував за відновлення основ християнського навчання, висуваючи принцип порятунку душі через особисту віру, відповідно до його поглядів причастя й хрещення являють собою не таїнства, а символи.
Це навчання, назване цвинглианством, з'явилося однієї з різновидів протестантизму. В 1522 році Цвингли пориває з Татом Римським, а через рік видає «67 тез», у яких були викладені його погляди. Після перемоги Цвингли в диспуті з католиками його навчання восторжествувало не тільки в Цюріху, але й в інших містах Швейцарії, таких як Берн, Базель, Санкт-Галлен, а в 1532 році - у Женеві.
Оскільки Цвингли відкидав посередництво католицької церкви між Богом і людиною, у неї було секуляризоване майно, закриті багато монастирів, із храмів вилучені ікони. Крім цього, заборонялися лихварство й військове паломництво, а знову створена церковна організація переходила в підпорядкування міським влада. 11 жовтня 1531 року в одному з військових зіткнень із католицькими лісовими кантонами Цвингли був убитий. Однак його ідеї міцно засіли у свідомості багатьох швейцарців. И впоследствии цвинглианство слилось с учением Жана Кальвина из Женеви, ставшей вскоре центром распространения кальвинизма во всей Европе. Протестантские же кантони в самой Швейцарии к XVII веку переживали бурний економический подьем. Протестанти, емигрировавшие из Франции, также всячески способствовали развитию нових отраслей промишленности, в частности производству знаменитих на весь мир часов.
Швейцарія не стала брати участь у спустошливої 30-літній війні 1618-1648 років. По Вестфальскому мирі, укладеному в 1648-м, Конфедерація, нарешті, одержала міжнародне визнання незалежності від Священної Римської імперії, що фактично знайшла в 1499 році. Хоча протягом наступних майже півтора століть Щвейцарии доводилося балансувати між протестантським і католицьким впливом.
Новий поштовх у розвитку всіх сфер життя держави було дано під впливом Великої французької революції, що відбулася в 1789 році.
Навесні того ж року під приводом допомоги повсталої в одному з кантонів у Швейцарію вступили війська французької Директорії. 5 травня був узятий Берн, а 12 квітня - проголошена єдина Гельветическая республіка (від древньої латинської назви країни - Гельвеция). Федерація з 13 кантонів розпалася, у країні була уведена Конституція, що скасовувала всі станові розходження й феодальні права, уводилася воля совісті, печатки, торгівлі й ремесел. Влада ставала централізованою й переходила під вплив Франції.
Однак більшість швейцарців як і раніше тяжіло до федералізму, і тому, що прийшов до влади Наполеон, змушений був в 1803 році даровать Республіці нову конституцію, відому як «Акт про медіацію» (посередництві) і фактично відновлює колишній державний устрій. Збільшувалася тільки кількість кантонів - тепер їх стало 19.
Крах наполеонівської імперії дав швейцарському сейму можливість скасувати горезвісний «Акт про медіацію». У грудні 1813 року ця країна вперше заявила про намір дотримання строгого нейтралітету, а в 1815-м, відповідно до декларації Віденського конгресу й Паризькому мирному договору, великими державами офіційно визнавався вже вічний нейтралітет Швейцарії.
У її склад на той момент входило вже 22 кантону, які як і раніше продовжували бути максимально самостійними й мало зв'язаними між собою утвореннями, що в остаточному підсумку й привело країну до так званої 26-денної громадянської війни, що відбулася в 1847 році. Протиборство католицьких кантонів, що об'єдналися навколо Люцерна й федеральні війська, очолюваних генералом Гийомом Дюфура, вилилося в збройний конфлікт, що закінчився перемогою федералов.
Військово-політична перемога буржуазних сил була закріплена конституцією 1848 року, що проголосила єдину федеративну державу із двопалатним парламентом, представленим Національною радою й Радою кантонів. Таким чином, централізація країни була завершена, що й привело її до бурхливого економічного підйому.
А постійне дотримання нейтралітету поставило цю державу як у Європі, так і в усьому світі в особливий ряд - Швейцарія й донині є якимсь «заповідним» місцем. І недарма сюди стікаються колосальні кошти. Сама ж Швейцарія вміло покористується з подібного положення речей, що багато в чому сприяє її благополуччю й процвітанню.
Аппенцель
Цей кантон - класичний приклад ідилічного провінційного життя. Тут, у глибинці, вилученої від центра країни, практично все населення займається селянською працею. Основною галуззю виробництва є молочна промисловість. Завдяки збереженій практично в первозданному виді природі тутешні пасовища здатні постачати місцевих корів чудовою травою. Це дає можливість жителям виготовляти сири, що славляться на увесь світ, найвищої якості. Цікаво, що в Аппенцеле донедавна зберігалася найдавніша традиція проведення всенародних сходів, схожих на слов'янське віче, на яких жителі вирішували всілякі питання, а голосування проводили простим підняттям рук. Правда, з тих пор як наприкінці минулого століття на ці сходи були допущені жінки, місцеві влади перестала задовольняти обстановка, що панує під час їхнього проведення. Незрозуміло тільки чому...
Цюріх
Це найбільша у Швейцарії столиця однойменного кантону. Уперше як місто Цюріх згадується в літописах починаючи з 929 року, хоча відомо, що вже в 15 році до нашої ери на його місці перебував римський укріплений прикордонний пост. У Конфедерацію Цюріх вступив в 1351 році й із цього часу почав свій бурхливий розвиток. Сьогодні це місто - головний торгово-промисловий і фінансовий центр Швейцарії. Видимо, позначається проголошений ще в часи Реформації гасло «Молися й працюй». Символом процвітання й стабільності Цюріха є знаменита Банхофштрассе - у банках і сховищах цієї вулиці сховані незліченні багатства, ретельно охоронювані швейцарською владою, що є заставою благополуччя цієї невеликої країни.
Берн
Нинішня столиця Швейцарії була заснована в 1191 році герцогом Бертхольдом V Церингенским, що вибрав цей своєрідний півострів у закруті ріки Арі в якості стратегічно важливого населеного пункту. Ще однією важливою причиною його підстави стали вікові дубові ліси, що виростають на всій території півострова, - вони-те й послужили головним будівельним матеріалом для первісних міських будівель. Дерев'яним Берн залишався до 1405 року, поки спустошлива пожежа не зруйнувала разросшийся місто майже дощенту. Але немає худа без добра - із цього моменту міські спорудження стали будувати з місцевого каменю.
В 1353 році Берн увійшов до складу Конфедерації, ставши восьмим кантоном, але при цьому протягом багатьох століть активно приєднував до вже наявних територій всі нові й нові землі за допомогою воєнних операцій. Його загарбницькі апетити були умерени тільки в період французької експансії 1798 року. А через п'ять десятиліть - в 1848-м Берн став столицею об'єднаної федеративної держави. Цей вибір був далеко не випадковий - місце розташування міста, як і багато століть назад, максимально вигідно з географічної точки зору, та й, беручи до уваги його авторитет, з політичної теж.
Сьогодні Берн виявляє собою дивну суміш середньовічної архітектури й надсучасних будівель, ділових кварталів і мальовничих історичних куточків. Дбайливо збережена жителями стара частина міста занесена ЮНЕСКО в список Всесвітньої культурної спадщини, а центр Берна знаменитий найбільшим у Європі критим торговим центром. Тут розташовуються федеральний уряд і парламент Швейцарії, а справжніми хазяями тутешніх місць по праву вважаються ведмеді. Символом міста цей могутній звір став давно - у ті часи, коли його засновник вирішив для себе, що назве його ім'ям тої тварини, якого першим уб'є на полюванні. Першим став ведмідь - по-німецькому «берн».
Базель
Другий по величині після Цюріха місто у Швейцарії сьогодні є найбільшим промисловим і банківським центром. А протягом багатьох минулих сторіч він був основним оплотом церкви. Заснований, відповідно до переказів, римлянами в 374 році, Базель довго переходив з рук алеманнов, а потім бургундов у руки франків і лише в 1032 році ввійшов до складу Священної Римської імперії, але вже в VII столітті став центром епископата. Треба сказати, що саме церкви місто багато в чому зобов'язаний своїм розквітом. Правда, із приходом Габсбургов і підписанням з ними мирного договору роль церковників у його житті поступово стала знижуватися.
В 1431 році Тато Мартін V скликав у Базелі Всесвітній собор Церкви, зробивши на час місто центром теологічних битв. А через 9 років тут же був обраний останній з 30 відомих в історії Римської католицької церкви Антитат, яким став герцог Амадей VIII Савойский, що прийняв ім'я Фелікс V. Однак в 1449 році «теологічна війна» закінчилася повною перемогою понтифика. З 1501-го, коли Базель увійшов до складу Конфедерації, цей кантон став буквально зразком віротерпимості. Так, наприклад, французькі гугеноти, рятуючись від переслідувань, укривалися саме в Базелі. І саме вони згодом заснували шовкопрядильні й фарбувальні майстерні, що дали поштовх розвитку в місті хімічної промисловості.
У наші дні цей, без перебільшення, молоде місто, тому що в ньому дуже багато молоді, є центром притягання для фінансової й художньої еліти. Щорічний карнавал, що проводиться тут, став продовженням багатовікових католицьких традицій, властивому Базелю. Червневий міжнародний художній салон, безперечно, виявляє собою досить значна подія в житті сучасного світового мистецтва. Не варто забувати й про знаменитий престижнейшем Вартовому салоні, що щорічно проводиться в Базелі на початку березня, і про міжнародний ювелірний виставку-ярмарок.
Дуже показовий герб міста - на ньому зображений єпископський жезл, що завжди зберігає під своїм заступництвом його жителів.
Монтре
На відміну від інших швейцарських міст Монтре - відносно молодий, хоча доподлинно відомо, що вже в XV столітті на місці сучасного міста існував досить великий замок, що носив подібну назву. Ці красивейшие місця, розташовані на невеликому піднесенні щодо Женевського озера й ставшие одним із самих знаменитих курортів миру, завжди залучали безліч багатих людей, у тому числі й знаменитих творчих особистостях. Швейцарська Рив'єра
була улюблена П.И. Чайковським, Н.В. Гоголем, Ф.М. Достоєвським - отут він писав свого «Ідіота». В 1915-м проводив свої знамениті «Сезони» Сергій Дягілєв. Довгі роки, аж до своєї смерті, у Монтре жив Володимир Набоков.
Перше письмове згадування про Шильонском замок ставиться до 1160 року, хоча люди тут жили ще з найдавніших часів.
У середині XIII століття, після того, як замок перейшов у володіння герцогів Савойских, він був перебудований.
А с 1798 року належить кантону В. Шильонский замок описували у своїх творах Жан Жак Руссо, Віктор Гюго й Олександр Дюма. У відомій поемі Джорджа Байрона «Шильонский в'язень» відбиті події, що відбувалися в його стінах в 1536 році, коли женевський пріор Франсуа Бонивар - затятий поборник реформації церкви - був кинутий у замкове підземелля за наказом герцога Савойского.
На прaвах реклaмы:
купить линзы киев . kvm и kvm ip москва . . 1c бухгалтерия