Популярні країни для відпочинку
Про першу поїздку у Швейцарію
У Швейцарії, як і в будь-якій іншій країні, є своє місто-символ. Це - Люцерн. У всякому разі так уважають самі швейцарці. І назва цього символу, у перекладі з латині, означає, «місто, що випромінює світло». Схоже, сама доля підготувала цьому місту завидну долю, в історії об'єднання розрізнених, уразливих кантонів у єдине, згуртоване, нехай невелика, швейцарська держава.
Люцерн був заснований в 1178 році на місці маленького рибацького сільця. Тут ще в VIII столітті оселилися ченці-бенедиктинци, що принесли світло християнської віри в ці дикі, тоді необжиті краї. Коли ж через час освоїли великий Сен-Готардский торговельний шлях - а було це в ХIII столітті, -люцерн почало розростатися як торговельний і багатоликий культурний центр. Сюди, точно кровоносні посудини до серця, тяглися дороги із всіх європейських держав. І от, через п'ятсот років, Люцерн став одним з головних і туристських, і перевалочних вузлів у Європі. Так, наприклад, у розкладі руху гужового транспорту від 1850 року згадується, що під час поїздки з Базеля в Милан - а вона займала не менше трьох днів, - мандрівники тільки один раз зупинялися на відпочинок у Люцерні. В 1845 році в місті був побудований перший фешенебельний готель. Сьогодні ж їх просто безліч. «Королі тут завжди почували себе гістьми, а гості - королями», - люблять повторювати жителі Люцерна. А ще вони говорять, що досить побувати тільки в Люцерні, щоб побачити всю Швейцарію. І це теж так - ми в цьому легко переконалися, зробивши коротку прогулянку по Люцерну.
З готелю вийшли раннім ранком, коли місто, що не знає мертвих сезонів, буквально потопає в променях сонячного світла; і почали ми від грубки - із самої що ні на є найдавнішої історії.
Те, що було на місці нинішнього Люцерна в доісторичні часи, можна з легкістю уявити собі, виявившись на території Льодовикового парку. Він розташований у горбкуватій північній частині міста, і це єдиний у своєму роді природний парк у Європі. Він був обладнаний в 1872 році й з тих пор уважається однієї з головних визначних пам'яток Люцерна. Тут прямо на поверхню виступають шари найдавніших скельних порід, поритих вибоями, печерами й гротами.
Вийшовши з Музею доісторичної людини, панорама й експонати якого малюють картини давньої давнини мешканців тутешніх країв, ми пішли вузькою вуличкою, що петляє меж витончених готичних будиночків з гострими черепичними дахами, і вийшли до іншому, не менш вражаючому спорудженню. Його називають «Умираючий лев». Це - величезна фігура звіра, вибита в стрімкій скелі: лев лежить, підім'явши під себе щит і зламаний спис, що простромив його наскрізь, і, здається, спить вічним сном. Грандіозний монумент був створений по проекті датського скульптора Торвальдсена в 1821 році на згадку про доблесних швейцарських гвардійців, що загинули в 1792 році в Тюильри, захищаючи життя й честь французького короля Людовика XVI. Будучи один раз наїздом у Люцерні й глянувши на могутню скельну статую, Марко Твен, із властивої йому жвавістю уяви, вирік: «Це, мабуть, сама сумовита й сумна скеля на землі».
Із зеленої тераси, де в скельній нище над штучним басейном «умирає лев», ми направилися до собору святого Леодегара, названого так на честь заступника міста. Властиво, із цього священного місця, обнесеного масивною кам'яною огорожею, і веде свою історію Люцерн. Саме тут в 735 році бенедиктинские ченці заснували свою обитель, навколо якої через сторіччя виріс ціле місто. Однак в 1633 році це благословенне місце осягла сумна доля: собор і прибудови згоріли у вогні пожежі, що не пощадив нічого, крім двох-трьох готичних веж. Згодом храм був відбудований заново - але вже в стилі, характерному для епохи ренесансу, і сьогодні виявляє собою величне видовище. В усадженому благоухающими квітами внутрішньому дворику навколо собору коштують ряди гробниць, де спочиває порох представників стародавніх іменитих люцернских пологів.
Із просторої площадки перед головним входом у собор, куди ведуть широкі кам'яні сходи, відкривається вид на Пилатову гору. Вона розташована до південно-сходу від Люцерна й, подібно велетенському стражу, височіє над всією пишнотою міста. На Пилатову гору веде підвісна канатна дорога, споруджена в 1956 році. Щоб добратися до підніжжя цієї гори, потрібно для початку перебратися на протилежний, лівий, беріг ріки Рейс, що протікає через Фирвальдштетское озеро й бурхливий потік мчиться далі на північ Швейцарії, де впадає в повноводну Ааре.
Через Рейс перекинуто кілька мостів, але два з них - стародавні, і тому - особливо примітні. Перший, критий, називається Часовенним, або Капелльбрюкке. До нього ми підійшли, минувши центральну частину старого міста, через колишню Винну площу. Тут ніколи розміщалися багаті торговельні ряди, а тепер коштує мальовничий Готичний фонтан, прикрашений фігурками середньовічних лицарів на чолі зі святим Маврикієм, заступником всіх воїнів.
Часовенний міст, споруджений в XIV столітті, уважається свого роду візитною карткою Люцерна. Над покрівлею його, точно посередине, піднімається вежа-каплиця, що встає прямо з вод ріки. А під покрівлею, на всю довжину, розміщені 112 дерев'яних мальовничих полотен, на яких представлена не тільки історія Люцерна, але й всієї Швейцарії.
Втім, на лівий берег Рейса можна потрапити й по Мірошницькому мосту - він теж критий і розташований праворуч від Часовенного. До нього ми потрапимо, пройшовши через так званий Венеціанський квартал, де багато чого нагадує Італію. Житлові будинки й готелі підступають прямо до води; тут же, у самої води, обриваються й вулички. Над водою розташовані невеликі криті й відкриті терраски й ресторанчики... Загалом, створюється враження, начебто квартал цей встає з вод Рейса.
Мірошницький міст був споруджений в XV столітті. Це спорудження, подібно Часовенному мосту, теж прикрашено мальовничими дерев'яними панно. Об'єднані в одну серію, вони мають загальну назву - «Танець смерті» - і являють собою образну історію гріхопадіння людини й хвилююча уява картину страшного суду, що очікує наприкінці життя всякого грішника.
Із середини Мірошницького мосту відкривається прекрасний вид на монументальну Єзуїтську церкву, побудовану в другій половині XVII століття. Цей храм, строго прибраний зсередини, і донині служить непорушним оплотом католицької віри, що затвердилася на берегах Фирвальдштетского озера в раннім середньовіччі...
Підйом на Пилатову гору по канатній дорозі займає мінут п'ятдесят, від сили година. Фунікулерна лінія тягнеться нагору над схилом, що поростив густим альпійським ялинником; помалу рідіючи, він незабаром поступається місцем альпійським лугам, де розташовані вгіддя місцевих фермерів і пасовища. А от вище - вершина й поруч із нею - широка оглядова площадка. На обох її кінцях гніздяться два готелі - «Кульм» і «Бельвю», круглий, схожий на панораму. У нічний час, коли в ньому запалюються вогні, він нагадує величезну літаючу тарілку. З висоти оглядової площадки відкриваються воістину грандіозні картини. Далеко на півдні простираються покриті снігом і льодовиками сизі вершини Альп, через які на сотні кілометрів тягнеться знаменитий Сен-Готардский перевал. З іншої, північної, сторони видний начебто лежачий на долоні Люцерн. Добре видно й озеро, і берега його, що тануть удалині, що зливаються із хвилястою лінією обрію.
Фирвальдштетское озеро, або озеро Чотирьох лісових кантонів, дійсно величезне й прекрасно. Куди не поверни голову - усюди затоки, бухти, острови... Щоб пропливти по Фирвальдштетскому озеру від краю до краю й повернутися в Люцерн, потрібно години чотири, а те й всі п'ять.
На прогулянку по озеру ми відправилися на одному з екскурсійних колісних пароходиков, вони швартувалися в причалу біля підніжжя Пилатовой гори, тільки зі східної сторони. Туди прямо з вершини вела унікальна зубчаста залізниця, що будувалася не одне десятиліття - з 1840 по 1910 рік. Дорога пролягала по схилі під кутом 70-80 градусів і, незважаючи на запаморочливу крутість спуска, була зовсім безпечна. Говорили, що за всю історію існування дороги ще жоден вагончик, що доставляє людей на вершину й назад, не зірвався з рейок, які, скоріше, нагадують нескінченний корабельний трап, ніж звичайну залізничну колію...
Берега озера, спочатку горбкуваті, у міру видалення від Люцерна стають всі крутіше й перетворюються у високі скельні схили. Уздовж цього водного простору, немов бісер, розкидані мальовничі сільця й городки - вони коштують тут багато сторіч. В один з таких чудо-городків, з назвою Бруннен, любив приїжджати на відпочинок Ханс Кристиан Андерсен. Великий казкар, схоже, шукав тут не тільки спокій, але й натхнення.
Із цього Бруннена наш колісний пароходик, освітлений променями західного сонця, старанно поспішав назад, щоб встигнути повернутися в Люцерн до тої години, коли на місто бузковим серпанком ляжуть сутінки. Потім наступить ніч, і Люцерн розчиниться у вогнях - готелів, казино, ресторанів, вуличних ліхтарів і не сплячих вікон... І так до самого світанку.
На прaвах реклaмы:
Очистка территорий. Услуги по вывозу мусора. . импланты . . противокражные ворота Уфа . поисковые магниты москва . . обмен старых авто на новый