Популярні країни для відпочинку
Сафарі Бали - Комодо
Сафарі Бали -комодо
або про те, як гарне життя, коли в тебе не болять вуха
Ура! Я знову їду на сафарі!
І знову сафарі пройшло як у сні. Пам'ятаю, знову кудись довго летіла, пам'ятаю, що на стикувальному пересадженні в Сеулі втратили моя валіза й знайшли за п'ять мінут до відльоту, пам'ятаю, як красиво моя валіза довантажували в окремому контейнері у вже готовий до вильоту літак. Ну не я, так хоч валіза летіла бізнесом.
Пам'ятаю запаморочливий снорклинг із мантами. На цьому сафарі я назавжди засвоїла, що дайцвинг - справа екстремальне, на момент закінчення сафарі на тринадцять чоловік дайверов ми мали: вух хворих чотири, опіків від медуз - два, опіків від коралів - один великий, два маленьких, бронхіт у загостренні - один, фотоапарат утоплений - один. Але про усім один по одному.
Прилетіла на Бали, очумев від виду черги на візу й порахувавши, що навіть затрачаючи не більше двох мінут на людину, два прикордонники впораються із цією чергою не раніше 6-8 годин (пасажири трьох рейсів), пішла просити поперед вартих пропустити мене. Спереду стояли смішні хлопці австралійці, які на моє тихе прохання почали іржати й вимагати дозволу у всієї черги пропустити мене вперед, на що я пояснювала черги, що через годину мій пароплав піде в смердючу далечінь на доказ чого махала папером. Сказати по правді папір був пам'яткою для відпочиваючі на Бали, але як багато ви бачили австралійців розуміючий росіянин? А от про корабель, що відходить, чиста правда. Наржавшись, австралійці пустили таки мене вперед.
Валіза, вихід, пошук зустрічаючого, паніка, знову пошук, знову паніка й знову пошук.
Зустрічаючий у входу людей з листочками, було напевно, ледве менше ніж самих пасажирів. Мій зустрічаючий був самий ледачий з них, стояв за, табличку тримав в'януло, коротше, знайшла я його тим чудом, яким паникующие російські туристи знаходять усе, що їм потрібно в будь-якій країні.
Прибуття на корабель, сплата паливного збору й пропуску в національний парк, відплиття, хитавиця, морська хвороба, таблетка, сон, мене очікувало семиденне сафарі.
Морські вовки
Качало не по детски. Зовсім недавно повернувшись із корабля, я думала, що цього разу мене морська тошниловка не візьме, який там, всі як в усіх.
На ранок, від пари випитих таблеток настрій покращився. Таблетки не тільки боролися з морською хворобою, але й у цілому розслаблювали організм, як легка приємна доза алкоголю. А навколо була Індонезія. І незважаючи на те, що більшість островів були безлюдно саванного кольору, пропливали ми дійсно чудесні місця. Вулкани, гори, звивисті ланцюги островів, вигадливі скелі, блакитні ланцюги прибережних обмілин, рифи, супровід дельфінів, летучі риби.
На кораблі існувало два основних позивних: «Diving! Diving!» і «Dinner! Dinner!» - це в сутності те, чим ми увесь час і займалися. Але були й інші радості: пиво, вино, масаж, телевізор, висадження на острови.
Перше висадження було на острові з озером вулканічного походження. Кратер вулкана, наповнений водою, навколо тиша, тут живуть мавпи й парфуми, які виконують бажання, у зв'язку із чим усе дерева у води завішені гірляндами мотузок на які прив'язані у вигляді камушков і всякої всячини самі заповітні бажання. Тут тихо гойдалося на мотузочці й бажання мого дайвмастера, затверджував, що працює безвідмовно.
Було висадження й на острів з невеликим поселенням, що вірує в Мухаммеда. Живуть бідно, хатини на палях, бігають голі діти, зате готуються до весілля всім селом, ні якої злості, ні якої агресії. Ще поки ми не причалили малята в шкільній формі бігли нам назустріч і радісно махали нам на причалі, потім вели нас прямий за ручку по острові. Жителі запроси зайти в будинок, де готувалося весілля. Детишки кричали: «Photo! Photo!», і дуже радувалися своєму зображенню на фотоапараті. Така зворушлива довірливість, аж не знаєш як поводитися. Олег навіщо те підстригся.
Був і ще один острів, без жителів, з більшим самотнім деревом, чітко наполовину по вертикалі зеленим, а на половину без листя. З вершини найближчого пагорба відкривався потрясний вид на обидві половини острова, розділені цим же пагорбом. Тут, чомусь, спадала на думку думка про працю виживання на не особливо населених територіях, і дуже хотілося тайської локшини у виконанні корабельного кока, чарівно смачно.
Але самої крутим бонусом були вечірні вигреби риби до корабля. Корабель уночі висвітлюється й на світло зокрема випливали: марлин великий біля трьох метрів, із запригиванием прямо на Dive deck і наступним показиванием гарного спинного плавця, змієня молодий шустрий, Devil Ray кружляли прямо таки зграєю, та й багато ще чого, головне не позіхай.
Трюмовие пацюка або про те, хто й де ночує
Жила я одна, але в трюмі, напроти мене, теж один, жив Олег. Жити в трюмі сумно, вікон ні, повітря спертий, перший день якесь гавно під дощатим туалетним настилом плавало. Гавно чистять направивши шланг від балона прямо в унітаз, ще те видовище. Підійшов супервайзер сказав, що якщо я папір буду в унітаз кидати, то в мене постійно така хрень буде. А я те ще й написить у цей унітаз не встигла. Хоча потім, він поправився й сказав, що якщо хто-небудь із пасажирів паперу накидає, то однаково забивається все в районі моєї каюти й випливає до мене ж. Дивовижна перспектива, але дайвери попалися відповідальні (не засранци) не встигли так накидати паперів, щоб мене затопило. Олегу повезло більше, гавна не було, зате його каюта була з боку якоря, і він завжди був обізнаний про стоянку пароплава. Зупинка корабля доводилася звичайно годин на п'ять ранків, після чого чутно було як злий Олег тихо мандит у сні.
Устав від такого розпорядку, на третій день я вирішила заночувати на sundeck. Це вдень він палуба для прийняття сонячних ванн і одержання засмаги й масажу, а вночі місце з м'яким лежаком для спостереження за зірками й за масажисткою яка й спала тут же, обгородившись лежаками від вітру й від глядачів, тому що звичайно спала вона не одна. Таких же естетів як я зі сном під зірками виявилося не так вуж мало, до години ночі на даху корабля зібралася ціла тусовка, підлога екіпажа виповзлася зі свого трюму спати на свіже повітря. Спали вони з масажисткою по черзі по годині кожний, від чого в мене в голові юрбилися жахливі думки, вирішивши, що на сьогодні з мене досить спостережень, пішла слухати як шумить двигун і мандит Олег.
Про тім які різні Андрюхи бувають на сафарі
Мені дивно везе на dive buddy Андрєєв, це сафарі не було виключенням. Мій новий Андрюха мав зразково-показове поводження й був прекрасний у всім: у човен перший не ліз, якщо йому що-небудь було потрібно просив спокійно й чемно, нічого від мене з перекошеною особою не вимагав, на голову мені не валився, спокійно фотографував або разом із мною, або раніше або пізніше, чудово говорив на англійському й не жадав від мене оплатити його рахунок. Подарунок долі, слово честі.
Хуліганив Андрюха по тихої, не залучаючи до себе уваги. Знайшли ми на нічному дайве змієві, точніше Андрюха на неї прямо таки звалився. Давай ми за нею плисти й фотографії робити, у підсумку, ціла юрба народу на змію дивитися підвалила, а та взяла й зарилася в пісок. Усі спливли якусь іншу дивину фотать, мій же Андрюха не все. Оглянувся, подивився, що всі спливли, переконався, що його ніхто не бачити й гайда змієві залізною вказівкою тикати, виколупувати її з піску й знає адже, що тварина моторошно отрутна й сам тільки що бачив, яка швидка й всі туди ж. Я від страху у свій гідрокостюм ледве не написала, а гідрокостюм штука така пари раз пописаешь, сморід потім нічим не випереш, будеш їздити скрізь і пояснювати, мол, не я, це все Андрюха.
Komodo's Dragons (Варани)
Був сезон розмноження й місцевий гід сказав, що варанів побачимо навряд чи. Дракони, хоч і казкові створення, але розмножуються методом простого закапування яєць. Так не тех. Самка відкладає. Дракони не иксбиционисти й ні сильно люблять афішувати, як вони розмножуються. Коротше, у самому національному парку Комодо дракони живуть у безпосередній близькості до магазина із сувенірами, саме там я їх і бачила. Зате сама прогулянка по Комодо нагадувала групове полювання на міфічних створень, на чолі з вождем- гідом з рогатиною. Та й у двадцять перших століть, сама надійна зброя проти дракона - ціпок. У Комодийском лісу постійно щось шарудить по кущах: олені, свині якісь, на деревах у страху бути з'їденими одноплемінниками сидять маленькі дракони - дитинчата, яких і драконами те й не назвеш, ящірки недороблені.
Тут на Комодо місцеві продавці дерев'яних драконів такі не примхливі, що, починаючи торг зі ста доларів, закінчують двадцятьома, а потім з тобою ще до самого корабля біжать, наполегливо пропонуючи взяти товар. Поруч із ними за вами юрбою біжать діти й, роблячи отрепетировано жалісні особи, просять долар. Але й це все був тільки розігрів. Основне ж шоу драконів почалося пізніше. Національний парк - це не тільки основний острів з гідами й продавцями сувенірів, це група островів, на багатьох з яких живуть варани, так такі живі й шустрі, що крім як драконами їх не назвеш. Виманили їх, щоправда, на помиї, але дракони й у помиях своєї постави й статі не втрачали: від свиней бігали швидко, у нашу сторону дивилися грізно, по березі дефілювали важливо, спаровуватися в нас на очах не стали, сувеніри не пропонували.
Манти й вуха
Сподівалася, що на цьому сафарі мене здивують дельфіни, а здивували манти. Манти - істоти фантастичні. І тут всі як у казці було, тричі ми проорали в порожню Manta Alley, вилазили дайвери тільки із травою морскою. А потім поперло, підпливаємо до місця, а вони вже там кружляють, красиво так чорними спинами, опускаємося, а вони вже отут нас чекають, позують.
А потім ще поперло, другий дайв у цьому ж місці закінчився снорклингом з мантами, близько, багато, нас не бояться, видимість дивовижна. Спершу дайвери цьому чуду радувалися, але якось все недолго. У підсумку останніми виявилася юрба місцевих дайвмастеров і я, а всі хто сюди до мантам за тридев'ять земель перся, морську хворобу терпів, звалили через 15 мінут. Ну, я те, звичайно, дорвалася по повної, поки з основного човна кликати не сталі.
Але за все саме прекрасне доводитися платити. На останньому дайве з мантами продули вуха через біль і на корабель уже піднялася з явним почуттям, що щось не так з вухами. Уночі почуття підсилилося. Моє ушкоджене вухо поступово починало перетворюватися в жопу. А спробуй-ка з жопой замість вуха поспи спокійно. Не знаєш куди покласти голову, куди подітися взагалі від цього болю, усе закінчується нічним променадом по палубі й диким стогонами, наприкінці приймається сильне знеболюючі й у сон, до моменту поки знеболюючі не перестає діяти й ти відразу не згадуєш, що замість вуха в тебе жопа. Ти увесь час щось капаєш собі у вухо й чуєш всі як би зсередини, а свій власний голос як би з боку й з луною, ні про що не можеш думати й нічого не бажаєш, крім того, щоб нормальне положення вух до тебе повернулося. Витягнутий урок - бережіть вуха, адже тільки людина, у якого вони боліли, може зрозуміти, як дійсно прекрасне життя, коли вуха здорові. Такий от парадокс або нонсенс, хто їх розбере.
Бали
Бали - острів рису, храмів, танців, палаців - готелів, нічим не прикритої вбогості й шалених японських туристів з основною метою сфотографуватися на тлі всього цього, ну, і я, що вирішила затриматися на березі й пожити на цьому чарівному острові.
Відвідала два дивних храми, ну як відвідала, побродила на околицях. Оточений мавпами Pura Luhur Uluwatu і прекрасний sunset храм на скелі прямий у море Tanah Lot. Від чого те стало кривдно, що я нічого не розумію в Інду, і не розбираюся в їхніх церемоніях, богах і кому такому вони взагалі моляться й поклоняються, що цунамі та інші катаклізми обходять їхньою стороною й це при тім, що живуть вони фактично на вулкані. І SPA тут клево й дешево, теж чаклують очевидно.
Мене, як людини пробув на Бали всього чотири дні найбільше здивував Балийский Duty Free. Він схожий на місцевий ринок, навіть пахощів такі ж у крамницях курять, у магазинів зазивали, торг доречний, у магазині з написом «Benetton» торгують сувенірними майками по 15 доларів, далеко не цього бренда, товар важить усюди, лежить на підлозі. Присісти в аеропорті ніде, на тих п'яти місцях, що перебувають у вашого виходу на посадку місця однаково не знайти, тому варіант один - кафе, де обов'язково потрібно що-небудь купити, реєстрація за третя година, робити не фіг, ідеш у кафі, ну, або бродиш по цьому оазисі азіатської торгівлі.
Але чому я дивуюся? Прилетіла в Южно - Сахалинск, два прикордонників нудно обслуговували величезну чергу, два вантажники в ручну монотонно протягом двох годин розвантажували багаж. А ми себе цивілізованою країною вважаємо.
На прaвах реклaмы:
Скачать фильмы, кино онлайн смотреть бесплатно . тренажеры для фитнеса москва . . планшетный пк ipad 2 32 цена . беговая дорожка . . бильярдные столы в россии москва .