Популярні країни для відпочинку
Швеція - від бога й флоту
Швеція не брала участь ні в Першої, ні в Другий світовий війнах. На її міста не падали бомби, будинку й вулиці залишилися такими ж, як сторіччя або два тому назад. Історія з категорії часу тут перетворюється в категорію простору: ти немов входиш у неї. Музей армії розташований на місці старого Артилерійського двору, статуї в Саду Миллеса коштують там, де більше напівстоліття назад поставив їх сам скульптор, з вікон Музею «Васа» добре видно місце будівлі й місце загибелі королівського корабля.
1 300 метрів до безсмертя
«Васу» побудували на верфі в самому центрі Стокгольма. Потім корабель перевели до розташованого неподалік причалу в королівського палацу, щоб завантажити баласт, пушки і ядра для першого плавання. Відплиття було обставлено дуже врочисто. Корабель повинен був пройти серед стокгольмських шхер, неподалік взяти на борт 300 солдатів і тільки після цього відправитися в бойовий похід. Тому на «Васі» крім 100 чоловік екіпажа перебували жінки й діти, що прийшли проводити своїх чоловіків і батьків, а заодно прокотитися на красені флагмані.
Вітер не благоприятствовал, і перші сотні метрів «Васу» верповали - тягли за допомогою якорів. Потім капітан Сефринг Ханссон віддав наказ: «Підняти фок, фок-марс, грот-марс і бізань». Матроси піднялися по снастях і поставили чотири з десяти вітрил галиона. Отсалютовали пушки... Опис подальшого беремо з офіційного повідомлення Державної ради королеві Густавові II Адольфові: «Корабель повалився набік, вода заюшила через гарматні порти, і він повільно пішов на дно з піднятими вітрилами, прапорами й усім прочим...»
В 1956 році затонуле судно було виявлено біля острова Бекхольмен, в 1961-м підняте й поставлено в спеціальне приміщення, де майже 20 років велися реставраційні й консерваційні роботи. В 1987 році для галиона стали будувати новий музейний будинок. 15 червня 1990 року король Карл XVI Густав урочисто відкрив Музей «Васа».
Корабель проплив 1 300 метрів і пролежав на дні 333 року.
Великий потопельник
Можливо, «Васа» знаменитий саме тому, що був знайдений і піднятий? І будь-який стародавній корабель, виявися він на місці «Васи», був би сьогодні не менш відомий? Історії виявлення й підйому галиона в експозиції музею приділене значне місце. Корабель був знайдений Андерсом Франсеном - одним із провідних спеціалістів по военноморской історії Швеції XVI- XVII століть. Визначивши в результаті п'яти років архівних вишукувань можливе місцезнаходження «Васи», Франсен виготовив спеціальний зонд і відправився на пошуки судна. 25 серпня 1956 року в нього «клюнув»: зонд піднявся зі шматком почорнілого дуба. Декількома днями пізніше на місці, зазначеному Франсеном, спустився водолаз Пер Едвин Фельтинг і повідомив по телефоні: «Тут зовсім темно, я нічого не бачу, але почуваю щось велике. Борт корабля. От гарматний порт, а от ще один. Два ряди. Це, мабуть, «Васа».
Далі почалося щось неуявне. По всій країні розгорнулася кампанія «Урятуйте «Васу». Від фондів, приватних осіб і підприємств почали надходити гроші й матеріали. Флот безкоштовно надав судна, рятувальна компанія «Нептун» - понтони й піднімальні пристосування. Восени 1957 року приступилися до робіт. Праця водолазів була складним і небезпечним. Галион глибоко засів у мулі й донних відкладеннях. Потрібно було пробити шість тунелів, щоб пропустити під днищем потужні сталеві канати. Водолази промивали тунелі потужним водяним струменем. Над їхніми головами нависав трьохсотрічний корабель із кам'яним баластом на дні. Чи витримає корпус, ніхто точно сказати не міг...
Але все обійшлося. В 1959 році галион підняли й вивісили між дном і поверхнею. Почався другий етап робіт, якому можна назвати підводною реставрацією. Дерев'яні частини «Васи» збереглися прекрасно, чому сприяла одна особливість Балтійського моря. Через низьку солоність води в Балтиці, на відміну від інших морів Світового океану, не водиться черепашка-точильник, що знищує дерево. Тому затонулі дерев'яні кораблі на Балтиці зберігаються протягом сотень років. Але від залізних болтів, що скріплювали корпус «Васи», залишилися тільки отвори. Водолазам потрібно було поставити нові болти, відремонтувати частково ушкоджену корму й постачити гарматні порти міцними люками. Ці роботи тривали 2 роки.
24 квітня 1961 року під об'єктивами телекамер «Васа» з'явився на поверхні. Схоронність галиона виявилася настільки гарної, що після того, як з корпуса відкачали воду, корабель... поплив. «Васу» відбуксирували в дока для подальшої реставрації.
Після підйому кожний кілограм деревини корпуса містив 1,5 л води. На повітрі таке дерево вже через кілька днів починає зсихатися й тріскатися. «Васа» міг розсипатися повністю. Тому було вирішено зрошувати корабель розчином полиетиленгликоля - речовини, що входить до складу губної помади й кремів для рук. Його важливою особливістю є здатність проникати в деревину й заміщати воду в клітках. Скульптура й невеликі дерев'яні фрагменти вимочувалися у ваннах, а корпус судна 17 років стояв під полиетиленгликолевим душем. Але й сьогодні корабель дуже чутливий до змін температурно-влажностного режиму й впливу світла. Тому відвідувачі змушені оглядати «Васу» у півмороку.
Розповідаючи про історію виявлення й підйому галиона, хотілося б звернути особливу увагу на дві обставини. Франсен шукав у стокгольмській гавані не просто древній корабель, а конкретно «Васу». У водах Балтики й раніше виявляли затонулі стародавні судна, але нікому не спадало на думку витрачати засоби на їхній підйом і дорогу реставрацію. Але «Васа» - корабель особливий. Він став знаменитим не тому, що його знайшли й підняли. Усе було навпаки: галион цілеспрямовано шукали й підняли саме тому, що він був знаменитий. Слава корабля почалася ще до спуска на воду.
Від бога й флоту
«Процвітання королівства залежить від Бога й нашого флоту». Ці слова, що належать шведському королеві Густавові II Адольфові, - не просто гасло. У них ціла політична програма, про яку можна довідатися з експозицій «Швеція в 1628 році» і «Історія будівництва корабля».
На початку XVII століття Швеція було бідною країною: її сувора природа й убогий ґрунт приносили невеликі доходи. А на Балтиці йшла жвава торгівля хлібом, що доставлявся в Англію й Голландію з Польщі й німецьких князівств. І подібно тому як ніколи предки шведів - вікінги (морські розбійники) грабували береги Європи, так і тепер шведське дворянство, перетворившись у згуртовану й дисципліновану армію, готувалося силою урвати частку баришів, захопивши все узбережжя Балтійського моря. У ті роки при шведському дворі говорили, що інші держави ведуть війну, коли в них багато грошей, а Швеція воює для того, щоб добути гроші. Скориставшись «неясним часом» Московської держави, шведи захопили Ладожскую область, устя Неви й Нарви, у Польщі - Лифляндию, а також одержали право збору мит у Данцизі, біля устя Вісли. У руках Швеції разом з раніше належала їй Фінляндією й Естляндией виявилося все північно-східне узбережжя Балтійського моря.
Ішов десятий рік Тридцятирічної війни (1618-1648). Тепер Густав II Адольф захотів одержати й південне узбережжя - Померанію. Для цього був потрібний потужний військовий флот. Густав II Адольф наказав головному будівельникові королівської верфі голландцеві Хенрику Хюбертссону закласти кілі чотирьох величезних кораблів.
Головним з них повинен був стати «королівський корабель» «Васа» - флагман шведського флоту, названий ім'ям правлячої династії. За будівлею галиона напружено стежила не тільки вся Швеція, але й посли, що перебували при дворі, іноземних держав. Король вирішив потрясти супротивників як міццю судна, так і його розкішшю. Тому над скульптурним оздобленням «Васи» трудилися кращі різьбярі по дереву з різних країн Європи.
Але, звичайно, головним достоїнством корабля повинні були стати небачені досі бойові й морехідні якості. Галион побудований цілком з дуба (у Швеції був навіть прийнятий спеціальний закон, що забороняє вирубку дубів для будь-яких цілей, крім корабельного будівництва). Довжина корпуса (без бушприта) становить 61 м, максимальна ширина - 11,7 м, осаду 4,8 м. «Васа» має 4 палуби ( 2-я й 3-я - гарматні) і збройний 64 пушками, 48 з яких - дуже потужні по того часу 24-фунтові знаряддя.
Судно створювалася як нова суперзброя. Хоча в XVII столітті ще не існувало писаної теорії корабля, голландські майстри на основі попереднього досвіду й інтуїції прийшли до висновку, що в судна, що відповідає вимогам його величності, центр ваги буде розташовуватися занадто високо. Щоб збільшити остійність, галион варто зробити на парі метрів ширше (що неминуче знизить його бистроходность і маневреність) або скоротити число знарядь. Але Густав II Адольф наказав будувати флагман по затверджених розмірах.
Пізніше багато істориків трактували цей указ як «королівську примху» і самодурство вінценосної особи. Думаю, що подібні обвинувачення не цілком справедливі. «Васа» не мав прямих аналогів, це був експериментальний корабель. А якщо хочеш створити щось принципово нове, потрібно йти на ризик, і король вирішив ризикнути. Але Бог відвернувся від флоту...
Хто винуватий?
В експозиції музею встановлена повчальна гра. Сідаючи за комп'ютер, відвідувач перетворюється в кораблебудівника - одержує можливість поліпшити морехідні якості «Васи». Можна зробити галион ширше або вже, додати баласт, змінити число гармат і площа вітрил. Після цього судно проходить дві перевірки: бічний порив вітру (сила якого регулюється) і «королівське приймання». На кожному кроці граючий може знайомитися з теорією корабля, опираючись тим самим на сучасні наукові знання. Однак більшість відвідувачів не бажають витрачати час на теорію й відразу йдуть на експерименти. Не уник цієї спокуси і я, у результаті чого повною мірою відчув всю складність положення, у яке потрапили голландські корабели. Мій «Васа» або перекидався при середньому вітрі, або ставав неповоротким, важким і недостатньо збройним. Після чого віртуальний Густав II Адольф невблаганно повідомляв, що подібна посудина йому не потрібна. Напевно, за законами комп'ютерних ігор золота середина десь існує, але виявити її «методом тика» мені не вдалося.
Особлива звукова експозиція присвячена суду Державної ради, що начались наступного дня після катастрофи. Відвідувач чує звучні в сутінку голоси (отут все документально - протоколи допитів збереглися):
Слідчий: Капітан Сефринг Ханссон, Ви були п'яні? Не закріпили пушки як треба?
Ханссон: Ви можете розрубити мене на тисячі шматків, якщо пушки не були закріплені. І перед Всевишнім клянуся: ніхто на борті не був п'яний. Це був зовсім невеликий порив вітру, що перекинув судно. Корабель був занадто нестійкий, хоча весь баласт був на борті...
Те ж затверджували й члени команди. До речі, час підтвердило правдивість показань Ханссона: коли галион підняли, лафети стояли рівними рядами, кріплення гармат були цілі, а баласт займав відведене йому простір. Моряки твердо стояли на своєму: причина загибелі корабля в тім, що він невірно побудований.
На допит були викликані корабели Хейн Якобссон і Арент де Грот (головний будівельник корабля Хенрик Хюбертссон умер за рік до того). Вони також заприсягли у своїй невинності й сказали, що «Васа» споруджено в повній відповідності з розмірами, затвердженими самим королем. На борті була та кількість гармат, що зазначена в контракті.
- Хто ж винуватий? - запитав слідчий.
- Тільки Господь Бог знає,- відповів де Грот.
Бог і король, однаково непогрішні, виявилися утягненими в наслідок. Судити стало когось. Ніхто не був визнаний винним, ніхто не був засуджений за катастрофу.
Велика спокуса
Нещасливий порив вітру перекинув «Васу» набік, але, поринаючи, корабель знову прийняв вертикальне положення й ліг на дно на глибині 32 метрів. Максимальна висота «Васи» (від кіля до верху грот-щогли) становила 52,5 метра. Щогли галиона, що стирчать із води посередині стокгольмської гавані, виявляли собою велика спокуса.
Уже через 3 дні після катастрофи з'явилися бажаючі підняти судно з морського дна. Першим за це узявся англієць Йен Булмер. Після того як він зазнав невдачі, підйом довірили шведському адміралові Флемингу. У допомогу собі той взяв «Довгого» Ханса Улофссона з Карелії, що «міг ходити під водою». Але в Довгого Ханса теж нічого не вийшло.
Майже три десятиліття після катастрофи в Стокгольм приїжджали різні винахідники, шукачі скарбів і авантюристи, питавшиеся тим або іншому способу підняти або сам галион, або його 64 дорогі бронзові пушки. Цікаво, що ще в середині XVI сторіччя італієць Джероламо Кардано у своєму трактаті опублікував гравюру, що показує техніку підйому затонулого корабля за допомогою тросів, приєднаних до більших поплавців (ту саму, що була використана при підйомі «Васи» в XX столітті). Але теорія теорією, а на практиці нічого не виходило доти, поки в 1658 році пушками «Васи» не зацікавилися швед Альбрехт фон Трейлебен і німець Андреас Пеккелль. Вони прибутку в Стокгольм, оснащені по останньому слову техніки - з водолазним дзвоном. Його копія, виконана й випробувана в 1960 році, показана в експозиції. Дзвін являє собою великий (близько 1,5 м висотою) металева склянка, перевернена нагору дном, до якого на ланцюгах привішена важка металева платформа. Коли водолаз ставав на платформу, його голова виявлялася в повітряній кишені усередині склянки. У темряві й холоді на глибині 30 метрів водолаз повинен був зняти пушку вагою в тонну з лафета, витягтися її через порт і підняти на поверхню. Дивлячись на водолазний дзвін, важко повірити, що таке можливо. Проте протягом двох сезонів підлеглі фон Трейлебена витягли понад 50 знарядь.
Є опис очевидця - італійського священика Франческо Негри, що спостерігав водолазні роботи в 1663 році: «Водолаз був одягнений у шкіряний одяг з подвійними шкіряними чоботями. Він стояв на платформі зі свинцю, що висіла під водолазним дзвоном. Я запитав його, як довго він може перебувати на дні. Він відповів, що півгодини. Але те було наприкінці жовтня, і коли через чверть години водолазний дзвін був піднятий, то людина тремтіла від холоду, хоча він був дуже сильним і народженої в тутешніх місцях. Я хотів сам испробовать водолазний дзвін, але мені відрадили...»
Праця водолазів XVII століття був справжнім подвигом. Для порівняння можна згадати, що наприкінці 1950-х років водолазові, оснащеному сучасним устаткуванням, потрібен був цілий день, щоб підняти одну з гармат «Васи». В 1683 році з «Васи» була піднята ще одна гармата, після чого спроби дістати що-небудь із нещасливого корабля припинилися. Щогли галиона стирчали з води до XVIII століття, потім згнили й упали. Поступово точне місце розташування судна забули.
Мир «Васи»
Єдиною дорогоцінною річчю, піднятої разом з кораблем в 1961 році, виявився маленький золотий перстень. Але десятки тисяч предметів, знайдених на борті, в історичному змісті виявилися справжнім скарбом. Це скриньки офіцерів, скромне майно матросів, одяг, інструменти, немудрящее медичне встаткування, настільні ігри й, звичайно, предмети, що ставляться до оснащення й оздоблення судна. Від залізних частин інструментів залишилися тільки пластівці іржі, але киянки, ручки коловоротів, рубанки виглядають зовсім сучасними. Час виявився невладним і над посудом зі скла, кераміки, олова. В одній з олов'яних пляшок зберігся ром - річ для початку XVII століття рідка (основним алкогольним напоєм, уживаним мореплавцями того часу, було пиво). Саме разюче - схоронність вітрил і канатів. Як уцелели шість із десяти вітрил галиона, зрозуміти неможливо, але факт залишається фактом: вони виставлені в експозиції. Великим благом для музею «Васа» виявилося те, що в трюмах судна не було коштовностей, внаслідок чого сам корабель і знайдені в ньому речі демонструються й сприймаються винятково як пам'ятники техніки й культури.
Погляду відвідувача з'являються сотні експонатів, він може одержати гарне подання про одяг і спорядження моряків, про те, що вони їли й пили, як проводили вільний час, як управляли кораблем, довідатися про соціальну структуру екіпажа, відносинах між офіцерами й матросами (експозиція «Життя на борті. Якби «Васа» плавав...»). Тут представлений фрагментарний макет корабля в натуральну величину. Відвідувачі можуть походити під низькою стелею гарматної палуби, приміритися до знарядь, посмикати вертикальну кермову тичину (штурвалів у часи «Васи» ще не було).
Окрема увага приділена морським боям, ходовим і бойовим якостям вітрильних судів, секретам їхньої будівлі. «Васа» став приводом для того, щоб розповісти безліч різних історій. Поруч із музеєм навіть розбитий невеликий садок, де ростуть овочі, квіти й цілющі рослини, що культивувалися в епоху «Васи».
Велике місце відведене реконструкції пишного скульптурного оздоблення галиона. Справжнє різьблення втратило поліхромію й мають сьогодні той же чорний колір, що й корпус корабля. Первісне строкате розфарбування реконструйоване на копіях - виглядають вона на сучасний погляд досить по-варварськи. Втім, більша частина рельєфів не призначалася для огляду із близької відстані. Різьбярі орієнтувалися, скоріше, на глядача з берега, видали смотрящего на пливуче судно.
І звичайно, невимовно гарний сам корабель, що піднімається в півмороку спеціально побудованого для нього будинку. Лазать по галиону відвідувачах заборонено, але розглянути його можна детально - від кіля до середини щогл. Будинок музею семиетажное: у бічних частинах розташовані експозиції, а центральний простір являє собою «шахту», у якій коштує сам корабель. Переміщаючись із ярусу на ярус, ти увесь час бачиш «Васу» - знизу, збоку, зверху...
Будинок музею зведений над старим доком XIX століття, куди спочатку завели «Васу», а потім відкачали воду. Цей величезний бетонний павільйон, критий міддю, віддалено, хоча й не карикатурно, нагадує корабель. Подібність збільшують три встановлені на даху сталеві щогли, немов справжні щогли, що продовжують, вартого усередині галиона.
Незважаючи на всю багатоплановість музею «Васа», є питання, які залишилися за рамками експозиції. Що привело членів команди на корабель? Чи було життя на судні легше, ніж на березі? Яка частина матросів і солдатів доживала до сорока років? Як їхньої родини, якщо вони в них були, зводили кінці з кінцями в їхню відсутність? Чим для цих людей була війна?
Відповіді на подібні питання ми знаходимо в іншому дивному музеї Стокгольма - Музеї армії.
Жорстоко, страшне ремесло солдата
Швеція в минулому - велика військова держава. У королівстві пам'ятають ті часи, коли Швеції належала половина Європи, а її армія служила зразком, на який орієнтувалися Пруссія й Росія. Шведи прекрасно знають, що таке війна. Може бути, тому ця країна вже 200 років ні з ким не воює. Як відомо, «війна псує солдата», а шведи до своїх солдатів ставляться дбайливо. Останній раз вони використовували їх у війні з Наполеоном. У деякому змісті шведська армія вже музеефицирована. А тому не дивно, що Музей армії - одне із самих цікавих місць Стокгольма.
Військові музеї є в багатьох європейських країнах, хоча й не скрізь: наприклад, у Німеччині музеї мілітаристської спрямованості заборонені законом з 1945 року. Якщо не вдаватися в професійні деталі, всі воєнно-історичні музеї можна звести до трьох типів: батальні (музеї полів боїв і окремих воєн), армійські (військові) і збройові (військово^-технічні). При всій розмаїтості типології й строкатості представленого матеріалу експозиції воєнно-історичних музеїв володіють однією принциповою спільністю - центральне місце в них займає війна. І бачить цю війну глядач очами полководця: у главу кута ставиться військове мистецтво - тактика й стратегія бойових дій. І тільки Музей армії в Стокгольмі є винятком. Тут війна показана з погляду солдата.
Історія підстави стокгольмського музею цілком тривіальна. Як і багато військово-технічних музеїв, він виник на місці старого Артилерійського двору, що виконував роль збройової майстерні й арсеналу одночасно. Музей знайомив з найбагатшими колекціями різних знарядь убивства й щасливо проіснував у такому виді до 1995 року. Після чого був закритий на 7 років, а в 2002 році відкрився зовсім в іншому обличчі. Сьогодні про славне артилерійське минуле нагадують лише бронзові пушки у дворі так пари залів на першому поверсі, присвячених історії шведської артилерії.
Основна ж експозиція, що займає другий і третій поверхи, називається «Війна». відвідувача, Що Піднявся по сходам, зустрічають чотири висловлення:
«Війна - батько всього» (Геракліт Ефесский, ок. 540-480 року до н.е.)
«Солодка війна - для не изведавшего війни» (Пиндар, 518-439 роки до н.е.)
«Війна - саме приємних і гідне із всіх занять будь-якого государя» (Людовик XIV, 1643-1715 роки)
«Жорстоко, страшне ремесло солдата» (Шиллер, 1759-1805)
Відразу поміщена алегорія війни: більша фотографія вискаленого черепа в середньовічному кольчужному каптурі.
Експозиція робить враження, що шокує. З перших же кроків викликає напруга активне використання натуралистичних манекенів, одягнених у костюми відповідних епох і об'єднаних у сцени. Цей хід настільки незвичний для російського глядача, що в нас у мові навіть немає слова, що позначає подібний експозиційний прийом. Якби такі композиції були складені не з людей, а із тварин - вони називалися б «биогруппами». Виглядають групи надзвичайно життєво, завдяки чому відвідувач відразу поринає в реалії похідного життя.
Третій поверх охоплює період від епохи вікінгів до початку XX століття, тобто часи, коли шведи воювали багато й успішно. Однак властиво батальна тематика зустрічається порівняно рідко. Переважає побут, причому досить непривабливий: «Ландскнехти» (підписання контракту на службу), «Бівак часів Тридцятирічної війни» (у центрі - сцена вибою свині), «Баба й полеглий кінь» (героїня зрізує шматки м'яса із трупа, що кишить хробаками, тварини), «Літній табір» (армійські збори XIX століття), «Солдати, що змерзнули на смерть», «Ампутація» (останні дві сцени навіть описувати не хочеться) і т.д. Армійське життя з'являється очам глядача у всій жахаючій непривабливості. Щоб не перегнути ціпок і трохи дистанцировать від кошмару, у самих розділах, що шокують, - «Дисципліна» (покарання в армії) і «Медицина» - більшість манекенів зроблена не в натуральну величину, а менше. Або більше. Наприклад, коли відвідувач повертається, щоб вийти із залу «Медицина», над дверним прорізом його підстерігають головні вороги солдата - пацюк і величезний розмір воша.
У розділі ХХ століття (другий поверх) експозиція стає інтерактивною. Крім груп з'являються інтер'єри, у які глядачеві дозволено входити. Звичайно виставочні простори орієнтовані на зорове сприйняття. У Музеї армії до цього додаються нюх, дотик і слух. Можна потримати в руках амуніцію й лижі на речовому складі, послухати радіоприймач у казармі, заглянути в солдатське кафі, разом з літньою сімейною парою подивитися телевізор, що показує війну у В'єтнамі (інсталяція «Війна як телепередача»). У розділі «Тварини на війні» глядач попадає на стайню, де в ніздрі йому б'є захід кінського поту й гною, а датчик обсягу, реагуючи на рух стороннього, змушує опудало коня з гуркотом бити копитом по бляшаному цебру.
Заканчивается второй етаж разделом «Вооружение Шведской армии», сделанним тоже довольно необично. Большую его часть занимает «тир», где на стойке виложени мушкет XVII века, ружье XVIII века, винтовка XIX века и современная автоматическая винтовка. Стрелять в музее, понятно, нельзя, но подержать оружие в руках, прицелиться можно. Вместо мишеней в зале стоят витрини, демонстрирующие результати воздействия пуль, випущенних из перечисленних видов оружия, на металл, дерево и пластификатор, имитирующий живую ткань. Особенно жутко виглядят повреждения от современной пули калибра 5,56 мм со стальним сердечником (так називаемая пуля со смещенним центром тяжести).
Під враженням від побаченого глядач спускається на перший поверх і попадає на виставку «Діти й війна». І не подумайте, що мова йде про дітей - жертвах війни. Ця виставка присвячена малолітнім солдатам.
Загалом, у шведський Музей армії варто було б привести на екскурсію все людство: бажання бряжчати зброєю сильно зменшується...
Сад Миллеса
Скульптура - пасербиця в родині витончених мистецтв. Вона уступає живопису й графіці в змісті популярності в широкої публіки. Скульптура живе в реальному просторі (у тім же, що й ми з вами) і в силу своєї конкретності й тілесності менш умовнаі, чим інші види образотворчого мистецтва. А тому більше складна для сприйняття. Історично скульптура була пов'язана з архітектурою: прикрашала стіни будинків і служила опорою, як каріатиди або атланти. Але сучасна архітектура втратила органічний зв'язок зі скульптурою. У міському середовищі статуї губляться серед кричущих рекламних щитів і дзеркальних фасадів хмарочосів. У художніх музеях і галереях скульптура теж животіє. Лише деякі музеї можуть дозволити собі розкіш створювати чисто скульптурні зали. Адже місця завжди не вистачає. А отут як добре: у центрі - скульптура, по стінах - живопис. Не пропадати ж повесочной площі! І все... Ніхто не зауважує монохромної скульптури серед яскравих плям мальовничих полотен. Її голос не чутний так само, як тоне тонкий звук скрипки в гуркоті духового оркестру.
Сьогодні для того, щоб повноцінно показати скульптуру, необхідно створювати спеціальне середовище. Але подібні прецеденти - рідкість. Одна з безсумнівних удач на цьому шляху - Миллесгарден, або Сад Миллеса, - будинок-музей найвідомішого скульптора Швеції Карла Миллеса (1875-1955). Робіт Миллеса безліч у шведських містах. Є вони й в інших країнах миру. Один із творів Карла Миллеса москвичі добре знають (хоча, можливо, і не догадуються про його авторство) - це «Гермес» у Центра міжнародної торгівлі на Краснопресненській набережній. Але в Миллесгардене, серед природи, утвору скульптора живуть особливим життям, що відрізняється від тої, що була уготована їм на міських площах і вулицях... Музей скульптур Карла Миллеса під відкритим небом перебуває осторонь від центра - у Лидинге, одному з північних районів міста. Сюди можна добратися на метро. Стокгольмська підземка сама подібна до музею, оскільки на більшості станцій експонуються добутки сучасних шведських художників.
Сад скульптур розташований на трьох ярусах-терасах, уступами, що спускаються до води затоки Вертан. У Миллесгардене прекрасно сполучаються камінь, бронза й тінисті алеї з кипарисами й соснами. Всі добутки скульптора - і гігантські статуї, і скульптури малих форм - чудово вписані в пейзаж. Миллес із помічниками, у числі яких був і його брат Еверт, архітектор, спроектували різні точки зору на кожний пам'ятник. Ураховували все: як вона смотрится поблизу й здалеку, з верхнього або нижнього ярусу парку, як фігура буде виглядати на сонце, у тіні або при штучному висвітленні, залежно від погоди... Прораховувалося навіть те, як рукотворні композиції будуть сполучатися з ефектними видами на затоку й білі кораблі в порту. Режиссировалась і играперекличка витягнутих як колони скульптурних постаментів з фабричними трубами на протилежному березі.
Про Сад скульптур Миллес мріяв з початку XX століття. Він купив мальовничий шматочок скелі над водою на окраїні Стокгольма ще в 1906 році. Через 2 роки побудував тут будинок, у якому разом із дружиною Ольгою (вона була художником-портретистом) прожив до 1931 року. Потім Миллеси на 20 років перебралися в Сполучені Штати. Ще до повернення з Америки, в 1936 році, чоловіки подарували сад і будинок з усіма колекціями шведській столиці. І вже наприкінці 1930-х Миллесгарден був відкритий для публіки. Говорять, що навіть після повернення Миллес уважав себе тут «усього лише гостем» і відчував це місце «як щирий будинок для скульптур».
Все життя дружини Миллес колекціонували твору мистецтва. У їхньому будинку, розташованому на верхній терасі, зібрані не тільки роботи майстра, але й колекція скульптури Древнього Єгипту, Індії, Китаю, Античності й Середньовіччя. А серед садової зелені розмістилися фрагменти стародавніх будинків, привезені з різних країн. Вони створюють вигідне тло для статуй Миллеса. Незважаючи на повну волю у виборі маршруту, здається, що тебе направляє чиясь незрима рука... Можливо, це відбувається тому, що ще самим Карлом Миллесом були спроектовані галереї й колонади, боскети із чагарнику й прольоти сходів.
При всій глибокій повазі до шведського маестро Миллеса не можна назвати видатним скульптором XX сторіччя. Він професійний, винахідливий, його стиль легко пізнаваний, і все-таки в жодному зі створінь Миллес не піднявся до рівня свого вчителя Огюста Родена, не досяг пронизливої точності Генрі Мура або лаконізму Бранкузи. Серед європейської скульптурної еліти минулого століття Миллес - міцний середняк. Отчого ж таке незабутнє враження робить Миллесгарден?
Можливо, справа в тому, що Миллесгарден - це не будинок-музей і не експозиція скульптури на відкритому повітрі, а щось більше. Це цілісний твір мистецтва, створене руками художника. Таке зустрічається нечасто...
Олексій Лебедєв, доктор мистецтвознавства
На прaвах реклaмы:
купить ipad . Широкий выбор туров в Египет от Мира Без Границ . Тв сейл лучший производитель. Тв сейл и покупать тв сейл.