Популярні країни для відпочинку
Столиця Нідерландів - Гаага або Амстердам?
Якщо начистоту, то підступне питання шкільних викладачів географії: «Яке ж місто є столицею Нідерландів - Гаага або Амстердам?» - особисто для мене залишився недозволеним. Та й про що сперечатися, якщо в самих голландців на цей рахунок думки розходяться? Дійсно, за якими критеріями визначати столицю 14-мільйонної держави, якщо уряд країни розміщається в Гаазі, резиденція ж королеви Юлиани - в Амстердамі. Якщо одна частина іноземних посольств розташована в Гаазі, а інша - в Амстердамі... Список протиставлень можна продовжувати нескінченно. Але поставимо крапку. І звернемося до «Короткої географії Нідерландів». У ній, зокрема, сказано: «Столиця країни - Амстердам, але уряд перебуває в Гаазі». Словом, з одного боку, все ясно, а з іншого боку - питання відкрите... Безперечно одне: типово голландське місто, осередок всіх традицій, досягнень і анахронізмів, справжній центр політичного життя країни - це Амстердам.
«Залиш сумніви! - сліпуча посмішка маслинового індуса на плакаті затьмарює навіть архітектурну досконалість знаменитого Тадж-Махала на задньому плані. - Подивися на табло: « Ер-Индиа» - от що тобі необхідно! Лети, і ти потрапиш у казкову країну, що оспівав Киплинг!» Поруч реклами «Пан-Америкен», « Ер-Франс», інших авіаційних компаній.
Міжнародний амстердамський аеропорт «Шипхолл» по своєму архітектурному задумі - втілення чіткості й прагматизму. Однак рекламна строкатість стін, вітражів і стійок перетворює його в калейдоскопічний лабіринт, де дуже легко заблудитися.
Що ж до самої Голландії, то інформація в «Шипхолле» зведена до мінімуму - скромний неоновий щит перед виходом у місто з лаконічним написом: «Ви прибутку в країну, що є вітриною капіталістичного миру. Ласкаво просимо!»
От як, значить - «вітрина»?!
З боку затоки Ейсселмер Амстердам нагадує гігантську щелепу із серокаменними зубами будинків. Здалеку видна знаменита Вежа зліз. Колись дружини голландських мореплавців збиралися тут, щоб рясними слізьми вмилостивити грізного Нептуна й у такий спосіб забезпечити щасливе повернення свого мандрівного подружжя. Амстердамци жартують, що дружини сучасних моряків заливаються горючими слізьми, коли їхні чоловіки вертаються на берег.
До речі, саме дружинам моряків Амстердам зобов'язаний цікавою традицією, трохи суперечній загальноприйнятій характеристиці голландців як людей, певною мірою замкнутих: до підвіконь багатьох столичних будинків прикріплені дзеркальця бічного огляду на зразок автомобільних. Через них можна преспокійно спостерігати за тим, що відбувається у квартирі в сусідів. Як видно, подолати із самітністю не так-те просто. Від нудьги до нескромності - один крок!
Видні з моря й будинок біржі, однієї з найбільших у Європі - щоденний оборот її становить 20 мільйонів доларів, - і немов сплетена з металевих мережив махина Центрального вокзалу, що опирається на палі, які йдуть у дно затоки Хет-Агов. На загальному тлі середньовічних будинків і будов початку століття різко виділяється «золотий зуб» архітектурного модерну - хмарочос штаб-квартири нафтової компанії «Шелл». Будинок побудували в часи, коли фундамент західної економіки ще не відчував повною мірою руйнівних поштовхів енергетичної кризи. Вікна штаб-квартири «Шелл», зроблені з невеликим додаванням золота, подібно ліхтарям гігантського маяка, спрямовані в Амстердамську гавань і як би вказують судам шлях до тихої й безпечної стоянки.
небачений розквіт, Що Пережив, в XVII сторіччі, що включило в сферу імперського колоніального впливу Індонезію, Бразилію, Цейлон, деякі держави Латинської Америки, колись впливову й грізний, а нині складову невід'ємну частину військового блоку НАТО в Європі, корабель Нідерландського Королівства стоїть на якорі в гавані капіталістичного миру. Тільки от наскільки вона тиха й безпечна?
Сама назва міста («Амстердам» - дослівно: «дамба на ріці Амстел») говорить про те, що жителям його, як, втім, і всім іншим підданим королівства, не звикати до стихійних лих. Споконвіків у цій країні люди зводять дамби, будують відвідні канали, щоб протистояти морській стихії: майже половина території держави лежить нижче рівня моря. І все-таки потужну хвилю протесту, що захлиснула країну в останні роки, навряд чи хто назве «стихійним лихом». Події розгорнулися після того, як уряд Нідерландів вирішило розмістити на своїй території нейтронна зброя із клеймом «Зроблене в США». А особливого розжарення хвилювання досягли, коли НАТО вирішило «доозброїти» Європу крилатими ракетами й ракетами «Першинг-2». Зовсім не випадково Голландія - і Бельгія теж - виступили перед брюссельською сесією НАТО зі своїми застереженнями. І хоча натовські заправили визначили, що застереження ці «не мають великого значення», проте Голландія сказала своє слово. Втім, все це трапилося пізніше. Я ж був у Нідерландах, коли там наростав рух проти нейтронної бомби.
Уже «з порога» було ясно, що частина найбільше реакційно настроєних політичних діячів розцінювала ці хвилі протесту, безумовно, як нещастя. Але аж ніяк не стихійне. Тому що незліченні мітинги й демонстрації прогресивних сил країни, молоді й студентства в Амстердамі й Ейндховене, Гаазі й Роттердамі, Харлеме й Утрехті проти задумів натовських «ультра» перетворити Західну Європу в пороховий льох із самого початку прийняли форму організованої боротьби.
У ті весняні дні старожили не дізнавалися своє місто, а туристи в здивуванні розводили руками: «Нічого собі «вітрина»!.. Куди поділися респектабельність і врівноваженість голландців? Де він - «збалансований спосіб життя»?» Від кварталів Бернитшлута, що де облупилися від вогкості будинки розташовані по венеціанському принципі - прямо на воді, і до району розкішних особняків багатіїв - Золотого берега - збиралися юрби демонстрантів. В основному молодь, студенти. Усюди скандували гасла. Повітря дзенькало від нестрункого, але натхненого співу людей під акомпанемент безлічі гітар.
Вулиці Амстердама вирували, і лише гладь каналів, завдяки яким місто часто називають «північною Венецією», залишалася незворушної, так кілька десятків хіпі, що розташувалися в самому центрі міста - на площі Дам, - очужіло дивилися на що відбувається, немов і не порушені кипінням життя. Ці хіпі кінця сімдесятих уже різко не походили на «дітей квітів», які в масах зустрічалися на дорогах і в містах Західної Європи ще десятиліття назад. Не було нечесаних лохм, ніхто не вирікав псевдопацифистские сентенції, густо замешенние на біблійних проповідях, сабо на ногах були як сабо, непомітно, щоб їхній власник навмисно й демонстративно зношував носки дерев'яного взуття. Купка юнаків і дівчин тісно жалася до статуї Волі - останньому притулку в місті, вибраному ними своєю «столицею». Вони не поспішаючи поглинали ганусове морозиво й меланхолично розглядали пробірок, що проносяться повз людей крізь мутні стекла, з укладеними усередині дохлими комахами. Своєрідна «лупа» людей, що відмовилися від усякої активності в цьому світі й настільки відмінних від своїх діяльних однолітків-голландців.
Газети й журнали, подібно чуйним сейсмографам, фіксували коливання мас, що сколихнулися, у незліченних статтях і політичних коментарях, загальний тон яких найбільше точно відбив підзаголовок в амстердамській газеті «Алгемеен дагблад». «А чи не здається вам, - вопрошал автор, - що традиційний колір націй - жовтогарячий - темніє буквально на наших очах і стає усе більше схожий на червоний?» До речі, цю позицію розділяють далеко не все. Мій знайомий, студент Утрехтского університету Дирк Букедрехт, прокоментував виступ у газеті так: - Добре б, звичайно, щоб жовтогаряче мінялося до червоного. Але коли я чую слова наших «яструбів», заклики до зброї, мені часом увижається, що до жовтогарячого кольору домішується коричневий...
Ситуація загострювалася, і нарешті вибухнув справжній політичний скандал: один з найбільш видних представників Північно-Атлантичного блоку, міністр оборони Нідерландів Р. Кройзинг, рішуче виступив проти згоди уряду на розміщення нейтронної зброї в Голландії. Відповідь пішла в знайомих традиціях західної демократії - Кройзинг змушений був подати у відставку.
В активну боротьбу під девізом «Немає нейтронній бомбі!» увімкнулися не тільки видні політичні організації країни - Комуністична партія Нідерландів, Народна партія за волю й демократію, Всеголландський союз молоді, Пацифістська соціалістична партія, але й ряд найбільших профспілок Голландії, прогресивні молодіжні й жіночі організації.
Серед шуму істеричних закликів користуватися ультрасучасними атомними бомбосховищами, робити рішуча відсіч «військовій погрозі зі Сходу», переконатися, які величезні переваги Заходу надає право володіння нейтронною зброєю, пролунали багатоголосі виступи чесних людей Нідерландів: поки існує пряма погроза миру на Землі, немає й не може бути місця заспокоєнню й благоденству. Ніде. Навіть у країні з помітним ярликом «вітрина капіталістичного миру».
...В один з теплих весняних вечорів ми були гістьми молодіжної організації «Контакт», що виконує в Нідерландах функції нашого «Супутника» - організації міжнародного молодіжного туризму. Правда, масштаби «Контакту» трохи обмежені.
Спеціально для цієї зустрічі хазяї орендували на вечір бар «Единус» і, незважаючи на досить убогі фінансові можливості організації, зробили чи ледве не акт марнотратства - роздали кожному з нас по двох талончика, по яких можна безкоштовно одержати дві склянки або пива, або кока-коли - на вибір.
Зустріч ця найбільше походила на нехитру студентську вечірку, коли вбогість частування з лишком компенсується радістю спілкування, гостротою споровши, шумом і вибуховими веселощами. Хтось, не перестаючи, начиняв монетками схожий на древню «гірку» автомат, так що музика не вмовкала ні на секунду.
У приміщенні бара непролазною хмарою висів важкий синій дим. Сигарети в той вечір відігравали роль «Трубки миру», і відмовлятися від ритуалу ніхто, видимо, не хотів. У всякому разі, кілька молодих голландців, що явно не вміли курити, надривалися кашлем, але сигарет з рота мужньо не випускали.
Барменшей була дуже худенька, схожа на підлітка дівчина з ідеально рівним чубчиком. Вона заправски протирала склянки, відповідала на питання, посміхалася - відчувалося, що подібну «суспільне навантаження» дівчина виконувало не вперше. За її спиною до полиць був прикріплений незвичайний плакат: бородатий Ернесто Че Гевара з низько насунутим на очі беретом і піднятим угору кулаком, що стискав табличку з написом: «Немає нейтронній бомбі!»
- Монтаж, розуміє?..
- Так, - кивнула дівчина. - Якби Че жив, те був би зараз із нами...
- Вона права! - Мої барабанні перетинки здригнулися від оглушливого баса. На сусідній табурет присів хлопець ростом з баскетбольного центрового. - Берт Хаан... - Він простягнув мені величезну руку. - Чомусь уважається, що голландці остаточно зажрались, прикрили ока темними окулярами, а вуха заткнули стереонаушниками. Дурниця! Нісенітниця! Вірно я говорю, сестричка?
Та мовчачи кивнула й виставила перед Бертом склянка пива.
- У мене прямо сльози на очі наверталися, коли я читав у газетах жалісливі історії про «гуманність» цієї нейтронної дряни, - продовжував гриміти здоровань. - Незрозуміло тільки, на кого вони розраховують! Я тобі от що скажу, хлопець. - Берт насунувся на мене, його руда борода майже стосувалася моєї особи. - Наше суспільство складається із чотирнадцяти мільйонів таких же голландців, як і я: хліборобів, технарей, студентів, художників... Але якщо мені заявляють, що це суспільство необхідно захистити за допомогою нейтронної бомби, то я плювати на нього хотів! Молоді голландці повинні жити у вільній країні, а не на пороховій бочці НАТО! Вірно я говорю, сестричка?
Дівчина знову кивнула й, витрусивши з пачки дві «сигарети миру», простягнула їх нам...
...Земля тут схожа на просочену вологою губку, що ніхто й не пробує віджати - безглуздо. Жителі Нідерландів споконвіків відвойовують у моря ділянки землі. Роблять вони це так: спочатку штучним шляхом осушують землю, потім оточують її дюнами, дамбами й дренажними каналами, і вже потім, після закінчення декількох років, називають цей відвойований у моря, надійно захищений і плодороднейший ділянка землі польдером. Нині їх у Голландії сотні.
Роботи зі створення найбільшого в Нідерландах польдера ведуться з початку нашого століття. Мається на увазі штучне осушення затоки Зейдер-Зе (на сучасних картах він зветься Ейсселмер), завдяки якому територія країни повинна збільшитися на 2200 квадратних кілометрів. Проект цей так і називається - «Проект Зейдер-Зе», і він повинен бути остаточно завершений у нинішньому році.
Загалом проект здійснювався в такий спосіб: спочатку звели широку дамбу від узбережжя Північної Голландії до узбережжя Фрисландии, а потім акваторію затоки стали поетапно осушувати, перетворюючи в п'ять більших польдеров.
В 1930 році був осушений перший польдер - Вирингермер. За ним пішов Північно-Східний польдер в 1942 році, Східний Флеволанд в 57-м і Південний Флеволанд в 1968 році.
Так, сперечатися не доводиться: земля - головне багатство цієї країни. У роки другої світової війни, коли Голландія була окупована Німеччиною, фашисти методично й безжалісно зрізали голландський дерен і переправляли його в рейха.
Родюча земля дарує королівству предмет національної гордості - знамениті голландські тюльпани, експортовані майже в сто країн миру. Саме ця природно зрошувана земля забезпечує високі врожаї зернових, щедрі корми для тваринництва й... чудові футбольні поля. Ми не будемо зараз аналізувати причини стабільних успіхів футболістів Голландії на світовій спортивній арені. І все-таки врахуємо, що якби не величезна кількість чудових трав'яних полів, за яких, до речі, ревно стежать спеціально навчені люди, то захоплення голландців цим видом спорту навряд чи було б настільки масовим.
Для сільських жителів просочена вологою ґрунт - незаперечне благо. Але - на жаль! - для городян це справжнє нещастя, зла доля, що тяжіє над життям. Удома будуються на палях. Це здорожує будівництво, що, у свою чергу, відбивається на постійному підвищенні плати за квартири. Через пухкий ґрунт, що заважає нормальній прокладці підземних тунелів, надовго затяглося будівництво метро в Амстердамі, уже обошедшееся королівській скарбниці в круглу суму.
Біля тисячі каналів, понад сто мостів в Амстердамі. Звідси, природно, і труднощі в роботі міського транспорту. Може бути, тому так доріг проїзд - 1,5 гульдена (близько 45 копійок) на будь-якому виді транспорту незалежно від відстані. Для голландців, які заощаджують буквально на всім, курять самокрутки, ігноруючи фабричні сигарети, і лише у винятково важливих випадках дозволяють собі запросити приятеля на чашку кава (це не евфемізм: якщо голландець сказала «на чашку кава» - виходить, на чашку кава, і нічого більше на столі не буде, точно!), подібні транспортні витрати представляються відкритим грабежом. Але, як правильно говорять, безвихідних ситуацій не бувають: голландці в переважній більшості їздять «зайцями». Звичайно, це не дуже-те в'яжеться з виглядом статечного й добропорядного голландського буржуа: бігати від контролера - як це непристойно й незручно! Але арифметика, проста арифметика! Після нехитрих обчислень стає ясно, що набагато вигідніше все-таки їздити безкоштовно: контролери вкрай рідко виходять на пошуки безбілетників, та й штраф - усього-те-навсего 6 гульденів!
Імовірно, тільки з міркувань ощадливості голландці обзавелися ще однією традицією: незважаючи на перенасиченість країни автомобілями, жителі Нідерландів залишаються закоренілими консерваторами у виборі засобів пересування. Мова йде про велосипед. Їх у країні - безліч. Тільки в Амстердамі на 750 тисяч населення доводиться 600 тисяч велосипедів. На педалі тиснуть зовсім ще крохи й древні бабусі, відчайдушні студенти й поважні батьки' сімейств, для велосипедів на міських вулицях відведені спеціальні доріжки, і не дай боже невдачливому автомобілістові порушити «границю» хоч на міліметр - кара дорожньої поліції піде негайно...
...Невелике місто Зандам, поблизу від Амстердама. Куди йому змагатися з такими гігантами, як другий по величині порт у світі Роттердам, що пропускає в рік до 30 тисяч судів із всіх кінців світу. Але в «золотом» XVII столітті Зандам був центром суднобудування й одним з головних портів Нідерландського Королівства. Не випадково саме сюди, на судноверф Лайнаса Тейвиса Рогге, 18 серпня 1697 року надійшов працювати нікому не відомий Петро Михайлов. І тільки через 20 років, коли Петро втретє відвідав Зандам, стало відомо, хто ховався під ім'ям російського мужика-теслі.
У центрі міста височіє пам'ятник Петру. Не імператорові Росії, а робітникові із Зандамской судноверфі. Покритий патиною часу граніт передає спрямованість волі й напруженість м'язів сильного, скромно одягненого чоловіка, що схилився над верстатом.
А неподалік від пам'ятника коштує будинок, у якому жив Петро і який належав Гарриту Кисту - єдиній людині, що знала, ким на ділі є його постоялець.
На судноверфях Рогге Петро освоював ази кораблебудування й інженерної справи. А пізно ввечері, ворочаючись на твердому матраці в ніші обшарпанного будиночка Киста, він мріяв про могутність Російської держави, про неприступність його границь.
З огляду на гігантський ріст Петра, довжина ніші, у якій йому доводилося засипати після важкої роботи на верфі - усього півтора метра, - смотрится як глузування. Коли Наполеонові під час його відвідування будиночка сказали, що росіянин імператор спав саме в цій ніші, Бонапарт задумливо вимовив: «Істинно великому ніщо не мале!..»
Голландці не чванливі, однак у розмові люблять згадати достоїнства своєї країни. У принципі перелік об'єктів національної гордості завжди той самий - тюльпани, живопис минулих століть, велосипед, «Филлипс», футбол... Начебто б усе. Ні, ще національний колір королівства - жовтогарячий. Пояснюють цю особливість у такий спосіб: у Голландії настільки часті тумани й дощі, що не додають, природно, нових фарб до сірих мостових і потемнілих середньовічних будинків, що жителі країни ніяк не можуть обійтися без яскравого, сонячного, «апельсинового» кольору...
Є й ще один символ Голландії. Можливо, не настільки популярний, як тюльпани, але куди більше значний - це млина.
Колись у країні їх було більше дев'яти тисяч, зараз - тільки дев'ятсот. Самі голландці ставляться до них зі змішаним почуттям гордості й ніжності. Для кожного покоління млина означають щось своє, пам'ятне й таємне. Люди похилого віку - бабусі й дідки, хоробро «восьмерящие» на велосипедах в автомобільних вирах більших міст, - згадують про ті старі добрі часи, коли вітряки справно перемелювали пшеницю, качали воду з озер і служили традиційним місцем побачень сільських закоханих. Покоління, що воювало проти фашизму, бачить у млинах символ нещадної, героїчної боротьби голландського Опору проти окупантів. Поставивши лопати в умовне положення, патріоти попереджали своїх сусідів-соратників про небезпеку, що загрожує, про дислокацію гітлерівських гарнізонів, про атаку, що готується...
Що стосується молодого покоління голландців, те... Усього кілька років назад сама ідея серйозного «настання на вітряні млини» (саме так охарактеризувала амстердамська преса антивоєнні, антиімперіалістичні виступи молоді й студентів) була б сприйнята як совершеннейший абсурд у країні, відгородженої від неспокійного нашого миру блискаючою «вітриною» зовнішнього достатку й благополуччя. Однак «нейтронна лихоманка», «симптом Першинга», змусили багатьох політиків переосмислити свої погляди, інакше оцінити співвідношення класових сил. І характерно, що більшість прогресивних і помірних політичних діячів країни покладають надії саме на молодь Голландії.
А вітряні млини - нехай елемент екзотики, нехай маленька туристська насолода, - як і сотні років тому, коштують собі, поскрипуючи поїденими часом крильми...
На прaвах реклaмы:
В том числе и flash player для android.|освещение дома|Журналы, Comedy club видео порно ролики. описание пожарной сигнализации . работа в г волгограде .