Популярні країни для відпочинку
Страшна історія про поїздку в Тампере
В 23.05 я села в автобус у готелю Жовтнева, пораділа тому, що там тепло, включила плеер і зрадилася мріям про засніжений Тампере, фінських розпродажах, картоплі фри ( яка, як відомо, особливо смачна у фінських Маках) і музеї Мумми-Тролів. Поїздку я купила в якійсь фірмі «Марина -тревел» (правда, табличка на автобусі отчого-те говорила «Караван»), куди раніше не спілкувалася, але хвилюватися не бачила причин. У Фінляндії я була вже раз 30 з десятком різних фірм, і нічого жахливого ніколи не відбувалося.
***
Загалом, автобус рушив і я солодко заснула.... щоб через годину прокинутися від моторошного кошмару. Мені снилося, що мене жарять у величезній грубці, де я задихаюся від придухи й високої температури. Відкривши ока, я зрозуміла, що мій кошмар втілений у реальність - в автобусі панувала страшна жара, градусів 25, не менше.
Взагалі страшна мерзляка й звичайно в автобусі ніколи не знімаю верхнього одягу ( так ще шарфом вкутуюся), а отут я стягнула себе всі, включаючи чоботи, залишившись у літньому топі й джинсах, і однаково продовжувала задихатися... В автобусі лунали боязкі голоси із проханням відрегулювати опалення, але гід на це ніяк не реагувала.
***
Ґрунтовно присмажившись, ми, нарешті, прибутку на границю. Місце мені дісталося наприкінці автобуса, тому в термінал я ввійшла майже останньої, і відразу ж звернула увагу на алкаша в трикотажній шапочці й бежевих чоботах, у яких по збіглого років 5 назад моді були заправлені витерті джинси. Алкаш займався тим, що п'яним голосом голосно репетував на працівників митниці:
-Так я, .….... громадянин Росії, так я сам усе знаю, ви не можете мене не пропускати!
Таможеница зітхала й у десятий разів починала пояснювати йому, які правила міжнародних перевезень і яких паперів потрібні.
Швиденько купивши собі кава в автоматі, я влаштувалася навпроти й стала з інтересом спостерігати за поданням, що розвертається. «У турист-те набрався вже!»- думала я, ворожачи, що ж з туристом буде - чи перекреслений візу або просто розгорнуть, або взагалі в міліцію здадуть....
Отут раптом я звернула увагу на цілих три факторів:
1. Ми стояли в терміналі вже мінут 15. а на контроль нас не кликали.
2. Наша гід Ольга отчого-те вертілася біля алкаша.
3. Працівник митниці часто згадувала в розмові слово «водій»...
Зіставивши всі ці дані, я зрозуміла, що алкаш-сканадалист - це водій нашого автобуса, і в нього немає необхідних для проходу границі документів.
***
Так ми маринувалися в терміналі ще година. Кава в мене більше не лізло, і я підійшла до гіда6
- Скажіть, будь ласка, у чому проблема, і коли ми пройдемо границю?
-Що ви истерите, -закричала вона на мене у відповідь.- Нічого страшного, однаково в Тампере нема чого в 7 ранки робити! Приїдемо до 9 і все отлично буде! Якщо вам не подобається тут стояти- ідіть в автобус сидіти, ніхто вас отут не тримає!
У терміналі мені сидіти ,(вірніше, стояти) зовсім не подобалося, але доля окосту, що присмажується, в автобусі теж не тягла.... Однак, подумавши, я вибрала автобус- там були м'які крісла й загодя припасений апельсиновий сік ( який від жари, правда. перетворився , скоріше, в апельсиновий чай).
***
У загальм. водія (він, правда поводився як п'яний і говорив мовою, що заплітається) відправили платити штраф, після чого ( після трьох годин терміналі) ми виїхали й прибуток у Тампере на початку десятого.
***
Отут почалася екскурсія. Треба сказати, « Марина-Тревел» вирішила побаловать туристів - у нас була не тільки супровідна Оля, але й окремий гід Максим. Правда, профіту від цього було небагато. Гід Максим вів оповідання в стилі:
- От, подивитеся, це церква, а от це- оперний театр, а от це... будинок...так.. гм... просто будинок, симпатичний такий...
- А де музей Леніна, хочу туди сходити?- запитала його заповзятлива туристка.
-Де?- розгубився Максим.- Не знаю навіть... Але далеко, точно не в центрі!
Мені-Те було відомо, що музей Леніна саме в центрі, тому стало ясно, що від Максима більше чекати нема чого, і настав час відправлятися в самостійне плавання по просторах Тампере.
Музей Мумії-Тролів, шопінг (про так, розпродажу ще були, і босоніжки за 1 євро й плаття за 7 зігріли моє серце!), орган у лютеранській кірсі, картопля фри й гарячий кава істотно поліпшили мій настрій, тому в автобус я повернулася спокійна й упевнена, що всі халепи за.
***
Температуру відрегулювали, і жахлива жара залишилася в минулому. Я ковтнула свежекупленного прохолодного апельсинового соку, і заснула. Пробудження було ще кошмарнее, чим минулого разу. Я опам'яталася від того, що автобус стояв постеж темного засніженого лісу.
Ніхто з туристів не залу, що трапилося. Гід мовчала. Нарешті з'ясувалося, що порвався ремінь, И водії намагаються його полагодити. Так ми простояли друга година. Пробило 20.00. До фінської границі було 50 км і стало ясно, що на метро ми встигнемо, тільки якщо пересядемо на літак. Однак на будь-якій зупинці гід гарячково волала:
-Швидше! Скоріше! Ми спізнимося на метро!!!
Напевно, їй просто хотілося швидше додому, тому що про метро в тому випадку, коли приїжджаєш на фінську границю в 21.30 говорити може тільки псих. До речі, назад ми їхали не через Брусничне, як туди, а через Торфяновку, з -за чого втратили ще мінут сорок ( гід несла нісенітницю по черзі на границі, ниючи думаю, вона просто боялася, що водія -скандаліста не пустять у Брусничному назад).
Біля одержи ми виявилися на російській границі. Контроль пройшли швидко й тому ми півгодини сиділи в терміналі, очікуючи, коли нарешті перевірять автобус. От він з'явився. От перед ним уже відкрили шлагбаум..... Бах! І отут в автобуса відвалився бампер ( ну або якась штука попереду, сильно схожа на нього).
Отут я початку реготати.
Через 10 мінут бампер прикріпили, і ми поїхали.
***
Коли я перша година ночі я прокинулася від того, що автобус коштує в засніженому лісі, те вже не зачудувалася - встигла звикнути.
Зате зачудувалася, коли мінут через 20 люди, що сидять поперед автобуса, одяглися й кудись пішли.
-Що трапилося? Поясните!- стали кричати люди позаду.
У відповідь-мовчання.
Нарешті хтось із туристів кинув на ходу, що автобус далі не йде, і потрібно перемережа в автобус позаду.
Коли я прийшла в автобус позаду, вільних місць уже не були й люди юрбилися в проході. Було задушливо. До Петербурга було 110-115 кілометрів. Стояти третя година після безсонної ночі я не збиралася.
- Ну тоді робіть що хочете! Автобус зламався! - заявив гід Оля. - Можете сидіти в ньому, тільки опалення виключать і ви змерзнете. І не треба пред'являти до мене претензій, у вас що, у самої машина ніколи не ламалася? , звичайно, викличу з міста микрик. Але поки він доїде...
Розсудивши, що сидіння в автобусі краще стояння в ньому ж, я повернулася на своє місце. Через півгодини автобус полагодили і я ( разом із чотирма туристами, які теж не захотіли стояти) до полпятого ранку ( замість запланованих раніше 23.-000 попереднього дня) приїхала в Питер.
Годинка посиділа в кав'ярні, потім метро розгорнулася свої гостинні двері, і незабаром я вже була будинку.
На прaвах реклaмы:
макси карта . купить билет на автобус во францию