Популярні країни для відпочинку
В Оксфорд на "курси" англійського
Літак рейсом Москва-Лондон був повнісіньким школярами. Всі вони летять «поринати» в атмосферу мови. Але по-справжньому поринути в мову вдається тільки самим наполегливим, тому що практично в будь-якому коледжі для іноземців повно росіян. Це я довідалася, уже виявившись в Оксфорді, що вибрала для того, щоб удосконалювати свій англійський..
А заодно засвоїла правило: якщо хочеш домогтися гарних результатів, перебори тягу спілкування зі своїми земляками. За три літніх поїздки в Англію я пройшла шлях від новачка, що белькоче, до впевненого в собі й досвідченого студента.
Головна мета цих поїздок - язикова практика, особливий розвиток розмовної мови. Існує безліч фірм, які пропонують усілякі програми навчання за рубежем. Я звернулася в одну з них, де мені підібрали підходящу програму: строк - 6 тижнів, інтенсивний курс англійського (25 годин на тиждень), проживання в родині, Оксфорд. Чому Оксфорд? Уважається, що тут зберігаються кращі традиції утворення, як університетського, так і будь-якого іншого. У цьому місті багато шкіл і коледжів спеціально для іноземців. А мені дуже хотілося побувати в англійській столиці утворення, у місті з багатою історією й багатовіковими традиціями. Коштує це, звичайно, недешево, але славу богові, найшовся родич, що вирішив поучаствовать у моєму утворенні.
Оксфорд - місто університетський, у якому вирує гучне студентське життя. Улітку він просто ломиться від напливу іноземців. Тут по вимощених старих вулицях рухається різнобарвний потік молоді із усього миру. І от у цьому потоці виявилася я. Удень у центрі не так-те легко знайти місцевого англійця. Зате вечорами по вихідним вони набиваються у всякі заклади: молоді - у клуби, люди постарше розтікаються по пабах. В уикенд багато хто влаштовують домашні вечірки. Роблять жахливо несмачне барбекю й у садку при власному будинку із задоволенням поїдають його з пивом. Улітку люблять родинами відправлятися на пікнік.
Я жила в чудовій родині. Моя господарка Еврил і її чоловік Тоні прийняли мене дуже радо. Начебто всім своїм існуванням вони хотіли розвіяти міф про манірність, зарозумілість і замкнутість своїх співвітчизників. Я згадувала родину, у якій жила торік. Мене годували, напували, посміхалися. Але всі якось формально, начебто по обов'язку. Вони були самі по собі, я - сама по собі. З Еврил і Тоні все було по-іншому. Зовні моя господарка нагадувала мені крихту Сорти з реклами: така ж маленька, пухленька, мила. І незвичайно добра. До відходу на пенсію вона працювала бухгалтером - навіть пам'ятає, як називаються російські гроші. Тепер повністю присвятила себе родині.
Її будинок весь заставлений фотографіями. А на них - все її життя. І весілля, і діти - троє синів, і внучка, що бабуся, природно, любить без пам'яті. До Еврил часто привозили цю маленьку дівчинку. Я читала їй книжки й носила на плечах. Малюсінька англійка навіть навчила мене деяким англійським словам, які вперше я почула від її.
Спочатку моя господарка зраділа мені як новому співрозмовникові - вона цінувала спілкування. Може, тому так охоче приймала в себе школярів і студентів з різних країн. «Розмовляючи з ними, довідаєшся стільки всього про життя в інших місцях», - говорила вона мені. У неї жили французи, американці, японці, бразильці. А от з росіянами спілкуватися не доводило. Вона могла годинниками говорити із мною про усім на світі. Що, безумовно, ішло на користь моїй мові. Але найбільше Еврил розпитувала мене про Росію. Про те, як ми живемо, як працюємо й відпочиваємо, про вартість речей і продуктів. Її цікавило все - і все дивувало. Навіть те, що в Англії рівень життя набагато вище, ніж у нас. Еврил щиро піклувалася про мене, перевіряла мої домашні завдання, брала для мене напрокат фільми. Так, з господаркою мені сильно повезло. Їдучи, я залишила їй лист, у якому дякувала за доброту, тепло й турботу...
Моє життя в Оксфорді були розписані по днях, годинникам і мінутам. Підйом в 7.00. Сніданок - пластівці й тости день у день набридли моторошно. А англійці їдять їх все життя! У школу їду на автобусі. Заняття починаються в дев'ять. Вони звичайно проходять у бібліотеці. Ми читаємо й обговорюємо тексти, дивимося фільми на англійському й пишемо на них рецензії, готовимо індивідуальні усні виступи, які називаються модним словом «презентація». Оцінки ставляться тільки за письмові роботи з десятибальної системи. Наприкінці кожного тижня ми пишемо тест по пройденому матеріалі. Словом, звичайні шкільні уроки. Хоча й не зовсім звичайні.
Наша група, що займається по програмі інтенсивного курсу англійської мови, складається з іноземців мого віку й ледве старше: від 16 до 18 років. На уроках ми багато спілкуємося (у справі й просто так), а за спиною вчителя пускаємо самолетики. Напевно, у всіх школах миру хлопці поводяться однаково. Мої однокласники - люди досить колоритні.
Іспанець Мигель. Засмаглий, кучерявий, високий хлопець, краще всіх пише есе, але в роті така каша, що зрозуміти його досить важко.
Швед Питер. Самовпевнений, із прямими волоссями, кирпатий, по-англійському говорить дуже швидко, з німцем спілкується по-німецькому, як на своєму рідному, - у Швеції він ходить у німецьку школу.
Італієць Франческо. Один з лідерів нашої групи. Теж засмаглий, мускулистий, самий активний у дискусіях. У нього постійно була сильна нежить. Він говорив учителеві, що це алергія на вогку англійську погоду.
Поляк Бартош - самий тихий і стриманий, зате найвищий. Як і всі поляки, блондин із блакитними очами.
Дві китайські дівчини. Ще тихіше поляка, у розмови на уроках взагалі не вступають, думки свого ніколи не висловлюють. Письмові роботи здають завжди в строк, найперші. У клуби ввечері не ходять - це зовсім чужо їхній культурі. На дискотеках можна зустріти тільки студентів-китайців чоловічої статі. І те це швидше за все ті, хто вже давно вчиться в Англії.
Іспанки. Постійно спізнюються, просипають уроки й дуже багато курять. Коротше - нехлюйки, але заводні й веселі.
Німець Пилип. Мій партнер по всіх навчальних проектах. Некрасивий, але дуже цікавий у спілкуванні. Ми разом становили питання по фільмах для обговорення, розповідали один одному підготовлені доповіді, робили спільні презентації. На одному із занять у нас зайшла мова про Росію й Німеччину. Тоді ми обговорювали фільм про фашизм і расизм. Його турбував питання, як росіяни ставляться до німців - він мав на увазі наслідку Другої світової війни: із презирством, з ворожістю? Мене здивувало, що цим стурбований людина, що представляє вже третє післявоєнне покоління й, здавалося б, що не має ні найменшого відносини до тої трагедії. Але ніщо не проходить безвісти. Молоді німці, як пояснив мені Пилип, припускають ненависть до себе в молодих росіян. Я відповіла, що ми, я й мої друзі в Росії, теж не бачили війну й ставимося до німців, як і до будь-яких інших іноземців. Але деякі наші бабусі й дідусі дійсно їх не люблять, не можуть забути загиблих чоловіків, дітей і близьких, концтабору, голод, постійний страх перед фашистами. Однак багато хто поважають нинішніх німців. За те, що вони взяли на себе відповідальність за ту війну, за злодіяння нацистів - за покаяння. Пилип понимающе кивав...
О першій годині дня ми йшли на шкільний ланч. Якщо було тепло, валялися на газонах, потім верталися в бібліотеку: готовили домашні завдання, які вибирали самі. У чотири я летіла додому, вечеряла й знову мчалася в коледж. Там у нас місце зустрічі. Звідти ми юрбою відправлялися в центр, у клуби або в кіно. Нарешті-Те починалося справжнє студентське життя. Вечорами особливо проявлялися переваги життя в родині: тим, хто живе в гуртожитку коледжу (там це називається «резиденції»), в 24.00 потрібно бути будинку. А «сімейні» можуть продовжувати веселитися. Англійці лягають спати досить рано, тому я, вертаючись, тихо відкривала вхідні двері своїм ключем і навшпиньках піднімалася до себе в кімнату.
Школа постійно організовувала всілякі розваги: караоке, поїздки на ковзанку, у боулінг-клуб, у театр. У театрі за короткий строк мені довелось побувати двічі. Перший раз у Стратфорде-на-Ейвоне, у місті, де народився Шекспір, я дивилася «Гамлета». Ми сиділи на гальорці й із працею вловлювали текст. Але почути зі сцени англійського театру «To be or not to be? That is the question!» - «Бути або не бути? От у чому питання!» було приємно.
Другий спектакль - «Ромео й Джульетта», дуже популярний серед студентів, я дивилася у відкритому театрі Оксфорда. Це було зовсім інше: сиділи ми близько, чули кожне слово й - саме дивне! - усі розуміли. Може, тому що це майже про нас? До антракту стало темніти й сильно похолодало. Ми вже не знали, як дотягнемо в такий холодриге до кінця дійства. Але в цих англійців усе продумано! Поруч зі сценою можна взяти напрокат плед (маленький - фунт, великий - два) і купити гарячий чай.
...Вихідні. WEEKEND! Ура! Що в нас сьогодні за планом? Екскурсії. Лондон (Колесо огляду, «Мадам Тюссо», Тауер, прогулянка по Темзі на катері), Стоунхендж, Уельс, парк атракціонів - у програмі коледжу розписаний кожний уикенд. Хочеш їхати - записуйся. Не хочеш - неволити не стануть. Я зібралася в музей воскових фігур «Мадам Тюссо» і... спізнилася на шкільний автобус до Лондона. Але мені так хотілося туди потрапити, що я ризикнула самостійно зробити цю невелику подорож. Знайшла в Оксфорді зупинку лондонських автобусів, доїхала до Оксфорд-Стрит, вийшла. Там якийсь доброзичливий водій двоповерхового автобуса - він називається дабл-деккер - довіз мене майже до музею, розтлумачив, як туди пройти, і навіть не взяв грошей за квиток, хоча в Англії із цим строго.
Музей уразив мене яскравістю й світлом. Пройшовши по залах, де виставлені фігури знаменитостей, я добралася до кімнати жахів, у якій творили свої чудеса живі актори. Але розпізнати це з першого погляду було неможливо - коштує собі скульптура й коштує. Як, наприклад, стражник з довгим залізним ціпком при вході. Лише придивившись, я зрозуміла, що це людина. Когось він пропускав беззвучно, а біля когось раптом тарахкав залізним ціпком об залізну підлогу, лякаючи бідолаху несподіваним ударом. Розгадавши секрет стражника, я підійшла до нього, привітно привіталася: «Hello». Він щосили вдарив ціпком у підлогу й гаркнув у саме вухо: «Shut up!» - «Мовчати!» А в темному коридорі мене переслідував якийсь типчик, буквально дихаючи в потилицю. Я поспішила вийти на вулицю.
І згадала, що десь неподалік знаменита Бейкер-Стрит - ну не могла ж я не заглянути у квартиру Шерлока Холмса! Швидко відшукала будинок 221-b, увійшла й виявилася віч-на-віч із доктором Ватсоном, що привітно встречали кожного гостя. Він поцікавився, звідки я, що роблю в Англії, як мені подобається Лондон. Всупереч очікуванням, доктор Ватсон виявився вгодованим і високим, у циліндрі й з вусами. Зовсім не такий, якої представив нам друга великого детектива Віталій Соломин у фільмі про Шерлоке Холмсе. До речі, цей фільм самі англійці визнали кращою екранізацією розповідей Конан Дойла. Я бродила по легендарній квартирі й навіть відпочила небагато в кріслі самого Холмса.
Повернувшись додому, розповіла про свої пригоди господарці. Еврил поохала, але зрозуміла, що за мене можна не турбуватися. Не пропаду. Але один раз я все-таки сплоховала й змусила Еврил поволноваться.
Ішов моторошний дощ. Такий, про яке англійці говорять: «It's raining cats and dogs». Дослівно: «Іде дощ собаками й кішками». Тобто «дощ ллє як із цебра». Небо тріскотіло від грому. Студенти юрбою сиділи в будинку на першому поверсі, перечікуючи зливу. Раптом заверещала сирена - пожежна тривога.
Напевно, через грозу спрацювала сигналізація. Але ми цього не знали й вилетіли на вулицю, догодивши прямо у величезну калюжу по щиколотку. Незабаром стало ясно, що ніякої пожежі ні, але було вже пізно: я промокла наскрізь. А мені треба їхати додому. На вулицях діялося щось неуявне, це було схоже на потоп: пробки, все мигає, гуде, волає. До будинку добиралася години три. Простудилася й склала компанію італійцеві Франческо - на уроках ми дружно хлюпотіли носом...
От і пролетіли шість тижнів мого навчання. Я вже нудьгувала по Москві, по будинку. А тепер нудьгую по тихій Англії з її гучним студентським життям. Сподіваюся, коли-небудь повернуся туди. Адже я обіцяла своїй господарці!
На прaвах реклaмы:
Чертежи на заказ! Звоните: чертежи на заказ. . Holy land косметика лучшие цены. Holy land bio repair. . Speak up - англійська мова в міні групах . техпомощь доставка по москве москва . . zyxel keenetic .