Популярні країни для відпочинку
Венеція - місто-загадка, місто-історія...
Є міста, начебто нові, що зійшли зі свіжих матриць XX століття, є средневозрастние, дивлячись на які так і не зрозумієш, якому сторіччю зобов'язані вони своїм народженням: дев'ятнадцятому? вісімнадцятому?.. А є зовсім особливі, що чи не при самому своєму народженні історією й людьми перетворені в музеї під відкритим небом. У них збереглося й донеслося до нас подих далеких епох.
Поїзд із Милана у Венецію на останньому відрізку шляху зменшує хід, тихо йде по довгому мосту, що опирається на 222 арки. По обох сторони залізничної колії - морський простір. Таке почуття, начебто не по рейках рухаєшся, а сковзаєш по водній гладі. І навіть перестаєш сприймати перестук коліс.
Зійшовши з поїзда, і зовсім забуваєш про колісний транспорт. Тут пересуваються або пішки, або по воді - на катерах, які називаються «вапоретто», на річкових трамвайчиках, у гондолах. Нагадуванням про століття автомобілізму служить колосальний гараж на Пьяццале Рому - Римської площі, де автопутешественники, що прибувають у Венецію, залишають свій колісний транспорт...
От і Венеція... Перші прихожі в голову асоціації: Венеціанська республіка, венеціанські канали, венеціанські дожі, венеціанське скло. Які скляні чудеса робили на світло в тутешніх майстернях - видувні вази, намиста, «фальшиві» коштовності, дзеркала - ще в ті часи, коли не філігранне, не кольорове, не об'ємне скло, а саме звичайне, плоске, віконне було предметом вельможної розкоші.
Ще не дуже давно в російській мові нормою був прикметник «веницейский», «венецейский», у Блоку - «...венецейской діви Канцоною ніжний слух пленя...» Тепер же залишилося «венеціанський», що звучить піднесено й урочисто...
Місто-Музей, місто-загадка, місто-історія... Місто, що і зрівняти-те ні з яким Іншої не можна, тому що завжди чудеса зодчества - нехай рівні веницейским, але інші - порівнювали з нею, із блискучою, романтичною, життєстійкою Венецією.
Тут навіть рахунок часу був іншим. За давньою традицією час доби починали відраховувати із заходу сонця. Тому венеціанський полудень - це шість-сьома година ранку, рання пора, коли по всій країні - світанок...
Тиха вода каналів - як з товстого пляшкового, зовсім не «венеціанського» скла. У ній відбиття строкатих прапорів і транспарантів, що зазивають на виставки. У ній відбиття перевернених фасадів будинків і палаців - немов кораблі кинули якорі на вічній стоянці.
У першу неділю вересня у Венеції свято. Один з багатьох у місті, що знає користь у церемоніях, знаменита регата, «регатта сторика». День починається парадом гондол на Великому каналі - каналь Гранді. Сотня, а те й більше «чорних лебедів»-гондол урочисто рухаються по каналі. Епоха яскравих різнобарвних гондол скінчилася ще в XVIII столітті. Щоб зупинити невтримну конкуренцію фарб і форм, міські влада тоді й ухвалили: венеціанська гондола повинна бути тільки чорного кольору й строго встановленого розміру - 11 метрів у довжину й біля півтора завширшки.
На чолі флотилії - величезна сорокавесельная тура, у якій сидять судді. Гондольєри в багатоколірних одягах. Їм треба буде пройти семикилометровую дистанцію. Канал звивистий, і на кожному вигині незмінно мальовничий. У всіх вікнах, на балконах, на мостах, у човнах, що вишикувалися уздовж берегів двома довжелезними шпалерами,- уболівальники. Погода у вересні, як правило, сонячна: синь неба, зелень води, оксамитові, сірі й коричневі стіни... Пейзаж «регатти сторика» живее всього відтворив на своїх «ведутах»-картинах Каналетто. На фініші трьох переможців чекають кубки й грошові призи, а четвертого - порося, що верещить, - єдина жива істота, що не випробовує в цей день загального захвату.
Навіть статистика Венеції, міста, якому більше тисячі років, має романтичне фарбування: вона розташована на 118 островах, з'єднаних більш ніж чотирмастами мостами; 160 каналів, загальна довжина водних вулиць, по яких проходять маршрути вапоретто, річкових трамвайчиков, - 13700 кілометрів. Більше третини земного екватора!
Так який це місто? Морський? Сухопутний (вузьких маленьких «справжніх» вуличок, калли, і малюсіньких площ, кампи, теж не порахувати)? Земноводний? У голову приходить лише одне визначення: Венеція - місто... венеціанський!
Численні канали її називаються «рии» - вулиці. Пропливаючи по них, можна бачити, як мінялася архітектура міста залежно від ходи сторіч. Знати зводила «палаццо» - палаци в основному уздовж Великого каналу. Їхній вигляд зодчі намагалися органічно сполучити з навколишнім середовищем - передбачався достаток сонця, світла, «програмувалася» прозорість, легкість повітряного простору, ураховувалася близькість води в порога будинків. Палаццо - їх ледве не двісті - тісняться по берегах Великого каналу. Вони й у стилі венеціанської готики, і раннього Ренесансу, у дусі високого Відродження або відзначені печаткою класицизму, але не виглядають у цьому місті отчужденно. Їм невластиві замкнутість, гордовитість, «відхід у себе», властивий звичайно вельможним будовам: це будинку відкритих і гостинних форм. Вони в тісній гармонії із природою й душами людей, що жили тут.
Інтуїтивно й безпомилково майстри намацали ту модель містобудування, що буде усвідомлена в XX столітті як екологічно грамотна.
Архітектори використовували в будівлях мармур, граніт, увели в декор ліплення, куте залізо, різнобарвну мозаїку. Витонченою архітектурою, ажурністю балконів і терас виділяється палац Ка'д'оро; «ка» - скорочено від «каза» - будинок, «оро» - золото. Справжній «золотий будинок». У палаці Ка'пезаро, що належав колись однієї із самих древніх аристократичних венеціанських родин, нині розташовані музеї східних культур і сучасного мистецтва, тут же розміщаються міжнародні художні виставки. Палаци Фарсетти й Лоредан віддані муніципалітету Венеції, у Фондако деи Турки перебуває державний музей природознавства, а у Фондако деи Тедески - пошта й телеграф.
Хто не чув про центральну площу Венеції - Пьяцці ди Сан Марко? Вона величезна - 176 на 82 метра. Це, по суті, єдина площа міста - «пьяцца». Інші « пьяц-цале» - площадочки, або «кампо» - площадки. Сан Марко - це як би центральний зал міста-музею. Назви будинків, що виходять на площу, заворожують: собор св. Марка, палац Дожів, Старі й Нові Прокурации, Бібліотека Сансовино...
Грандіозніше палацу Дожів немає у Венеції. Він перебудовувався, добудовувався протягом сторіч. Кожний архітектор вносив своє в цей головний палац Венеціанської республіки, де зосереджувалася влада довічно, що обиралися дожів, Великої Ради, Сенату, Синьйорії...
Палац Дожів був завершений до середини XV століття. І хоча пожежі не раз накидалися на нього, він залишився найбагатшими зборами скульптур, колекцій зброї, одягу. І зберіг головне - розписи на стелях, на стінах, у залах, на сходах. Тут утвору великих Тинторетто, Веронезе, Пиза-Нелло, Бассано, Тиціана...
Поруч із палацом Дожів на набережній дельи Скьявони - Карчери, похмуро знаменита в'язниця, обитель борошн і жахів. Вона крита свинцевими аркушами - для вящих страждань в'язнів у жарку погоду. Між палацом Дожів і в'язницею завис над каналом міст Подихів. Звідси засуджений кидав останній погляд на море й небо, останній раз вдихав свіжий бриз. Останній раз, щоб зникнути в кам'яній темниці. Часом назавжди.
...У будь-який час доби на площі Сан Марко юрби туристів із всіх кінців світу. Окремі «торговельні крапки» давно злилися в нескінченний торговельний ряд: у галереях перших поверхів - суцільно магазини. Столики ресторанів і ресторанчиков висипали, перемішалися на площі. Офіціанти пропонують різні меню й називають різні ціни. Тільки темперамент тут незмінний, як і по всій Італії.
І всюди - голуби. В останні роки вони стали сьогоденням бичем площі Сан Марко, та й всієї Венеції. Голуби не дуже-те розбираються в мистецтві, вони далекі від естетики, неосвічені в історії. Міські птахи - серйозна проблема. Що з ними робити? Ще років двадцять назад рішення скоротити їхня чисельність вселяло в серця венецианцев гнів. Нині - це буденні турботи для міських влада, що оберігають безцінний мармур і граніт.
На Пьяцці ди Сан Марко проводять дозвілля туристи: сидять, відпочивають, вкушають венеціанські й заморські блюда, слухають оркестрову музику, оглядають картинні галереї, вернісажі й... позують. Так, тут можна не тільки оцінити й придбати роботи місцевих художників, але й замовити власний портрет.
Одним словом, площа Сан Марко - це Венеція в мініатюрі. І напрошується: Венеція - мініатюрна Італія? Ні, це не так.
У цьому місті майже все життя тепер підлегле індустрії туризму. Щорічно сюди приїжджають шість-сім мільйонів чоловік, а корінних жителів на острівній частині міста-музею всього 143 тисячі. Ледве не кожний венецианец тією чи іншою мірою працює на туризм або стикається з ним. Служить в отеленні або ресторані, у кафі або магазині, трудиться в майстернях над виготовленням сувенірів або у виставочному залі, у кінотеатрі, у казино. Гіди, чичероне, гондольєри, вуличні музиканти - до послуг туристів. Зрозуміло, багатих туристів. Сезон прийому гостей у Венеції починається наприкінці квітня й закінчується в листопаді. Навесні ціни різко стрибають нагору, восени неохоче сповзають долілиць.
Продавці магазинів, що служать банків, контор, кухарі, офіціанти, матроси вапоретто, гондольєри в сезон працюють щодня по 12-15 годин. Треба зібрати гроші, щоб їхнім родинам прожити до весни. Але часто, дуже часто на вузьких калли зустрічаються люди із протягненої за милостинею рукою.
У місті розкішних палаців, прекрасних готелів чимало бездомних. У їхнє число часом попадають навіть туристи. Номера в готелях пустують: плата непомірно висока, і багато мандрівників ночі проводять на ослонах вокзалу, на «площадочках», а те й улаштовуються в спальних мішках прямо на кам'яних плитах біля пам'ятників старовини.
Жорстко, незатишно, холодно. І тем тривожніше пробудження від поштовху поліцейського...
Кілька днів Б Венеції - це серйозне випробування для кишень молодих туристів, що прибувають у місто-музей із західноєвропейських країн. Тому звичайними стали сценки, коли молоді люди тут же, на вулиці, на набережній, заробляють на хліб і видовище самодіяльністю. Витягнуті із сумок, рюкзаків, із чохлів і баулів музичні інструменти, і от уже звучить мелодія, пливе в повітрі пісня, а поруч із виконавцем з'являється шапка, коробка, тарілка, відкрита будь-яким грошовим надходженням - монеткам, папірцям.
Вуличних артистів найчастіше можна спостерігати на Моло - набережній широкого каналу Бачино ди Сан Марко. Тут з ранку до пізнього вечора - по-старовенециански з полудня до напівночі - трудяться художники, дрібні торговці сувенірами, музиканти. Човнярі зазивають на прогулянки по морю й каналам.
Наприкінці Бачино ди Сан Марко глибина фарватеру дозволяє причалювати до берега морським суднам. Сюди щодня швартуються судна під всілякими прапорами - рейсові пасажирські, торговельні, туристські. Але нерідко на рейді серед безневинних гондол, рибацьких катерів і шхун з'являються сірі бойові кораблі НАТО.
«Венеція - це гнездилище всілякої скверни»,- писав в «Декамероне» Джованни Боккаччо. Не любив Венецію великий флорентиец: в XIV столітті Флоренція й Венеція ворогували не на жарт, торговельні й банківські будинки цих двох міст суперничали щосили. Зараз Флоренція й Венеція ділять хіба що право на звання найкрасивішого міста Італії. І подання про скверну в сучасних чесних, думаючих флорентийцев і венецианцев - як і у всіх чесних, думаючих італійців - мабуть, однакові.
Раз у раз у різних містах Італії спалахують бурхливі демонстрації проти погрози війни, проти розміщення в Західній Європі американських ракет, проти перетворення, наприклад, Сицилії в стартову площадку для ядерної бойні.
Але у Венеції широких вулиць ні, на вузьких набережних і каналах акції протесту прийняли свої, венеціанські форми: на стінах набережних з'являються антивоєнні гасла, намалеванние помітною фарбою. Проходять по водних дорогах гнівні процесії човнів і катерів. Над ними на шелестким від вітру транспарантах, плакатах напису «Немає - війні!». А те затягне гондольєр баркаролу, у якій звучать слова: нейтронна бомба, крилата ракета, першинги, ядерне божевілля...
До скверни Венеції можна віднести й сумні парадокси в моралі суспільства. Безліч соборів, церков, незліченні черниці й ченці, служителі культу (релігійність венецианцев досить висока)... Це не заважає проте поруч із храмом помістити кінотеатр із рекламою порнографічних фільмів про черниць в одному з монастирів... І ще більше фільмів, що прославляють насильство, убивство. І погроза молодим - торгівля наркотиками... І неухильний ріст злочинності, що тривожить в останні роки міську громадськість...
...Венецианци люблять похвалятися станом навколишнього середовища. За словами інших патріотів міста, тут панує екологічна ідилія: немає промислових підприємств, фабрик і заводів, немає міського транспорту - вапоретто не береться до уваги. На кожному клаптику землі, а часом просто в діжках, у ящиках жителі вирощують декоративні кущі, виноградні лози, квіти. Тут кожне дерево на рахунку, а вуж зелень саду - це привілей тільки дуже багатих людей.
Але охорона середовища перебування - це серьезнейшая проблема й тут. Хвилі руйнують фундаменти будинків і палі набережних. Дно лагуни те піднімається, то опускається. Постійна погроза повеней. З жахом згадують венецианци стихійне лихо 1966 року. Вогкість, що губительно діє на твори мистецтва. Колосальний приплив туристів. Тяжкий стан жител венецианцев.
Охорона навколишнього середовища в останні роки - у центрі пильної уваги італійських комуністів у провінції Венеція. Це вони займаються питаннями зайнятості населення, збільшенням кількості робочих місць, підвищенням життєвого рівня трудящих, соціальним розвитком міста. Це вони борються за переселення людей з напівпідвальних і підвальних приміщень, розташованих на рівні або нижче рівня води, таких, що особливо страждають від повеней; за очищення більших і малих каналів від сміття, стічних вод...
Комуністи часто виступають перед венецианцами на невеликих кампо міста. У святковий день 1 Травня газета «Унита» - орган ЦК Компартії Італії - поширюється серед населення Венеції особливим образом: у цей день кожний покупець платить за газету стільки, скільки може. А зібрані засоби йдуть на допомогу родинам комуністів, позбавлених роботи. Кожному, хто купить газету в цей день, вручають червону гвоздику.
...Венецианци люблять свята. Оліїстий венеціанський карнавал своєю пишністю, искрометностью може посперечатися зі знаменитим бразильським. Є свята праці, свято проголошення республіки. Особливою популярністю у Венеції користується «Сенсо» - свято заручення з морем. Сторіччями було так. На вознесенье дож сідав у свій багато прикрашений корабель - «буцентавр», відпливав від набережній Моло й у протоці Порто Сан Ніколо ди Лидо - судноплавній протоці, проробленій у природній піщаній косі, що захищає Венецію від Адріатики,- опускав у воду золоте кільце. Так позначалося скріплення вічного союзу між містом і морем.
Свято «Сенсо» живий дотепер, але в сучасній модифікації. Через заручення з морем венецианци почувають глибинний зв'язок з усіма водами Землі, з далекими островами, країнами й континентами. Вони хочуть жити згідно із природою й миром. Вони не заперечують проти ролі, що випала Венеції,- бути містом-музеєм. Мирним музеєм на мирній Землі.
За древньою традицією новий день у місті починався із заходом сонця. А на світанку б'є година венеціанського полудня...
Венеція - Москва
На прaвах реклaмы:
Оказывающих, сопровождение и интим услуги.|проститутки Челябинска, самое покупаемое. картины на заказ . . установка натяжных потолков и натяжные потолки отзывы найти статьи на сайте . . загородный дом продажа .