Популярні країни для відпочинку
Відпочинок у Греції: ледар - це кар'єру-з
Краще відразу визначитися з термінами. Під нудьгою особисто я розумію не різновид, що щадить, депресії, а тільки і єдина відсутність амплуа. Людина майже завжди грає якусь роль: керівника, підлеглого, батька сімейства, світського чепуруна, вільного художника. Турист і мандрівник - не виключення. Навіть ледар не виключення. Як проникливо помітив класик, «ледар - це кар'єру-з». И тільки зануджена людина щиро перестає розуміти, хто він такий і навіщо перебуває саме тут, саме серед цих людей. Боротися з нудьгою даремно. Розумніше поступитися - швидше повернетеся до свого нормального стану. Але піти на такі поступки краще не будинку, де ви будете відчувати себе попросту випали з життя, а в місці, що так само, як і ви, на час втратилося власного амплуа. Така відсутність амплуа на місцевості звичайно називається «несезон», і важко знайти що-небудь більше співзвучне нудьзі. Пропоную грецький острів Санторини. По легенді, цей малюсінький серпик майже марної землі виник на місці знаменитої платоновской Атлантиди. Цивілізація атлантів процвітала тут до 1500 року до н.е., поки виверження вулкана, найдужче за всю історію людства, не поклало їй кінець. У лічені секунди колишній Санторини (тоді він називався Стронгила, тобто Круглий, і був значно більше нинішнього) засипало шаром пемзи й попелу в 30 метрів товщиною. Потім острів просто провалився під землю, і в западину, що утворилася (науковим-науковій-по^-науковому кальдера) заюшили води Егейського моря.
Кальдера - річ надзвичайно мальовнича. Багато в чому завдяки їй острів при кінці льоту минулого століття й став популярним туристичним місцем, найдорожчим серед грецьких островів. І зрозуміло, улітку сюди їхати не коштує. Ціни позахмарні. Жару під 40, товкотнеча й тиснява, схожий на мисливський дріб вулканічний пісок, на який босий не ступиш, автобусні тури з організованими милуваннями заходом, що торохтять на вузьких вуличках механаки (так тут називають мопеди й скутери) і, звичайно, таверни, таверни, таверни.
Зате взимку - сезон починається у квітні, напередодні Великодня, - майже нікого. Легковажно. Туман кольору крем-брюле. Це коли вітер приносить із Сахари хмари пилу. Плюс видуває породу із прибережних вулканічних скель кольору мокко, змішаного з кайенским перцем. Якщо раптом пройде дощ, всі білені вапном будиночки на острові буріють. Їх потім миють зі шлангів. Але головне - легковажно. Коштуєш. Дрібно деренчать рольставни у дверному прорізі. Паперовою тріскачкою по спицях полощуться заусенци скотча на ліхтарях (скотч намотаний, щоб не надщербило скло червоним марсіанським пилом).Трубка таксофона висить на важільцях якось косо. Як ложка в екстрасенса на чолі, готова закрутитися пропелером. Як усяке порушення добротних ньютоновских законів. Але це знову вітер. Це він тримає трубку трохи наотлет. Він полірує її піском Сахари й заметає ці дивні літери - Call home. Цікаво б знати, куди це - додому? Я ж начебто б будинку. У місці, де не те що не страшно, а якось навіть затишно нудьгувати. Марніють кинуті у дворах ще восени механаки..Часто без коліс. Ще частіше - із забутими в запалюванні ключами. Але майже завжди - із зайчиком «Плейбою» на баку. На ходу я бачив тільки один апарат. Сивий тубілець їхав з гори, відпустивши кермо, і хрестився на церкву. І, перехрестячись, потирав собі стегна, задоволений.
Церкви майже всі закриті. Мови дзвонів прив'язані мотузками: до ринви, до дверної ручки, до штакетине на хвіртці. Але іноді все-таки дзвонять, тому що тиша тим і жива, що її що-небудь порушує. Звуки м'яко растушевани вітром. Але кожний розрізнимо цілком чітко: що дзвін, що рибацька мережа, натягнута над верандою кафе й злегка побрякивающая свинцевими грузилами. Иногда слишно даже, как трепещет, надуваясь парусом, вспоротая обивка на стуле. Он стоит одиноко где-то возле необитаемого кафе и покорно пухнет от ветра. Адресов на острове нет. Понятие етажности, спасибо отвесним скалам, условно: в подвальном оконце возникает море, в чердачном - стена дома напротив. Время неопределенно: на часовне один циферблат показивает половину первого, второй - четверть одиннадцатого. Надо ли говорить, что часи не идут в обоих случаях?
На вулиці нікого. Час, вітер, пісок. Несезон. Нудьга! Причому це зовсім не означає, що робити нема чого. Справ саме невпроворот - нудьгувати адже теж потрібно зі смаком. В Имеровигли, майже відразу за покажчиком нагору по дорозі, оглянете будиночок з ґанком, прикрашеним біло-блакитними левами. Це сполучення квітів - фірмовий знак острова, якась средиземноморская гжель. Білі церкви - блакитні куполи. Білі шини - блакитні ковпаки на колесах. Білі човни - блакитні смуги по бортах. І самий зворушливе: білий леви - блакитні очі... Отож, в Имеровигли леви особливі: по-моєму, це місцевий колористический шедевр, тому що в них також сині гриви, вуси, пензлики хвостів і пазурі.
Мессария - це п'ять мінут на таксі від столиці острова Фири - чудова тим, що майже біля кожного будинку коштують іграшкові церкви, точні копії справжніх (на острові їх і без того 352, але нудьга часто приводить до реплікації реальності). На дзвіницях висять зняті з осликів дзвіночки (ослики - другої по поширеності вид транспорту на Санторини після механаки). Скрізь проведена електрика. Вставлено стекла у вікнах. На дверях, щоправда, висять подекуди замки, як у нас на поштових скриньках, але є й незамкнені. Обов'язково загляньте усередину. Якщо не вірите, що нудьзі можна молитися, придивитеся уважніше до маленьких фігурок священиків, зробленим із глини й любовно розфарбованим вручну. До променів хреста, від яких павутина нитками тягнеться до картонних німбів Іоанна й Марії. А у вівтарі, прямо за іконостасом, склеєним з білизняних прищіпок, смиренно порошиться червоний дитячий носок. По-моєму, чистої води літургія...
А виноградники! Ніде більше не бачив таких. Представте, спускаються по схилі гори укріплені каменем тераси, і на них - не те гнізда, не те кошика, не те просто бухти дроту. У дійсності це і є місцева лоза, тільки мертва. Молоді втечі спеціально висаджують у такі горщики-кістяки, щоб вітром не здувало. Адже замість ґрунту отут - попіл один, вчепитися немає за що. Як тільки врожай зібраний, відпрацьовану лозу накручують на вже готову бобіну, і в такому виді залишають зимувати. Ці бобіни остров'яни використовують і в домашнім господарстві, в основному як квіткові діжки й вінки, які вішають над дверима. Уважається, лоза відганяє злих парфумів. Якщо буде куди покласти, візьміть один веночек із собою. Ну й, звичайно, спробуйте місцевого білого вина: як говорять цінителі, воно має багатий мінеральний смак. У перекладі це означає «смак попелу». А попіл і пил - живаючи плоть нудьги, який не можна не причаститися. Після чого займіться, приміром, вивченням дверних молотків в Ойе, самому мальовничому селу острова. В основному це жіночі кисті. Вузькі й смагляві від іржі. З кільцем або перснем на підмізинному пальці. І головне, всі руки - ліві. Ні однієї правої. Ні однієї чоловічий. Напевно, те були попросту будинку замужніх осіб (раз кільця й персні). Але не впевнений. Втім, ходити й стукати, стукати й думати, куди ділися праві руки, - заняття цілком у дусі зимового Санторини. Хто знайде відповідь, тому мій земний уклін.
Нарешті, головне: відшукайте на острові хоча б одну хвіртку в нікуди. Але тільки справжню. Щоб за нею - пропасти, а не сходи, що круто обриваються до пляжу. Подумки вийдіть із хвіртки: усе кінчено. І знову ввійдіть у неї, з тої сторони, де море: всі тільки починається. Огляньтеся навколо. Подумайте про вулкан. Про виверження. Про загибель атлантів. Про 3500 років, що пройшли з тих пор. І про себе. Тепер-Те ви із собою вже точно зустрілися. І, можливо, зрозуміли, що нудьга - це відмінний шанс у подробицях обмацати ту порожнечу, що прийнято називати майбутнім. Вашим наступної амплуа. І не просто обмацати, а встигнути неї надихати й обжити, щоб після вона наповнилася чимсь осмисленим. А не першим барахлом, що сподобалося.
На прaвах реклaмы:
Сфера лечение, лечения женского алкоголизма. Шубы из мутона, пошив шуб. Пошив шуб норка. . wi fi дома москва . . балашиха . . 1с онлайн . . Рабочие чертежи: дом коттедж дача - бытовки дачные.